IX. Перші дні, коліки, годування та харчування.

Годування дитини – це найперше випробування з яким зіштовхується молода мама. І кожна молода мама повинна обрати для себе спосіб подолання цього випробування. Я обрала годування «за режимом», тому що так легше пристосовувати і сон, і дозвілля, і своє власне життя. Я щира противниця годування «за вимогою», вважаючи це прямим нехтуванням собою, як людиною. Таким чином запускається незворотній процес зведення дитини на пєдестал, і ви не помітите, коли все буде крутитись навколо неї, тому що дитина «вимагає». 

В перші години мого материнства, моя донечка привітала мене частою зміною підгузників. У звязку з тим, що я її декілька днів переносила, і перший меконій вийшов в утробі, то зараз почав виходити основний, той, що в принципі, виходить наступної доби. Я стверджувати не буду, у всіх по-різному, інформація про це знаходиться в загальному доступі в інтернеті, тому якщо цікаво не зволікайте. Для лінивих поясню, що меконій – це перші фекалії новонародженого. І так, вони неприємного чорного кольору, і так, їх багато. Я змінила близько шести підгузників протягом чотирьох годин. При тому, що мені, як породіллі, не можна було часто вставати, але моя донечка вибору не лишила.

Міняти підгузники було лячно. Я боялась що-небудь їй зламати, бо всі частини тіла новонародженої дитини настільки тоненькі та крихітні, на відміну від звичайних дітей, що виникає страх нашкодити їй. Я бачила, як моя сестра змінювала підгузники племінниці, коли та ще була крихіткою, але сама не ризикувала пробувати. Тут вибору не було, і не повинно бути місця страху. Потрібно брати та робити, бо інакше навчитись неможливо, тим більше це те, що виходить  з першого разу.

Важливо памятати про помякшуючий засіб під підгузник. Це може бути крем чи присипка, хтось використовує дитяче масло. В мене цього не було, тому що я ніде не зустрічала інформації про цей момент. Що там казати, я не готувалась до контрольної роботи.

Після того, як основні процедури були зроблені, моя донечка спокійно заснула годин так на чотири. При тому, що я спати не могла, тому що малюк моєї сусідки по палаті (до речі тої, що народжувала переді мною) плакав до самого ранку.

Спати я не могла і після того, як сусідський малюк заспокоївся. Чомусь в голові літали різні думки, які я ніяк не могла впорядкувати. Коли вже прийшла втома та була можливість поспати, почали дзвонити всі, хто не був байдужим до нашої події. Так пройшов день.

Я крадькома розглядала свою крихітку, та не могла зрозуміти чому вона стільки спить. Іноді навіть перевіряла дихання, бо мене це почало бентежити. Під вечір, коли мої сили сходили нанівець, втомлений організм просив спати, моя донечка перейняла естафету нічного плачу від сусідського хлопчика. Я ж не зрозуміла, спочатку, в чому справа. Вона виявляється зголодніла, після цілоденного сну. А в моїх грудях будь-яких ознак лактації. Зібравшись з думками, та подавивши в собі відчуття поганої матері, в якої немає молока, я нагодувала дитину сумішшю. Плач на декілька годин припинився. Але потім всю ніч, я періодично повинна була годувати її сумішшю. В такому режимі ми прожили два дні.

На третій день, коли в грудях прибуло молоко, чому я не дуже зраділа, ми перейшли на грудне вигодовування. Але початок грудного вигодовування приніс з собою не тільки мої пекельні страждання, а й привітав початком колік у дитини, від чого вона страждала не менше ніж я, і від чого мені було ще більше паскудно, тому що я ніяким чином не могла полегшити її страждання.

Коліки являються найпоширенішою страшилкою перших місяців життя дитини. Вони найбільше обтяжують ранній період материнства. І якимось чином допомогти дитині нереально. Найкращі ліки -  ваше терпіння. І доки кожна мама це не зрозуміє, то буде страждати разом з дитиною. Але дуже важливо завчасно підготуватись до періоду колік. І та інформація, яку ви знайдете в інтернеті, не буде зайвою.

Якщо розповідати про коліки з мого досвіду, то одним словом це неприємно для дитини фізично, а для батьків – морально. І якщо ви, як батьки, ще можете змиритись з тим, що це нормально, і дитина переросте, то для ваших батьків – вище їх моральної витримки.

Нам дуже пощастило, тому що цей процес, що має конкретні часові рамки, відбувався з двадцять першої до півночі максимум. Тобто ми, як молоді батьки, мали можливість виспатись протягом ночі. Але батько мого чоловіка випив, мабуть, немало таблеток для серця, тому що він дуже переживав. Ні, не хвилювався, а переживав. Здавалось, що рівень болю в кишечнику моєї дитини, був рівнозначний болю в серці мого свекра. І мені було його щиро шкода, тому що будь-які пояснення, що це нормальний процес, і судини в голові дитини не полопають, – марні. Памятаю, коли рівень його переживань зашкалював, він сварився на нас, що ми нічого не робимо. З моїми батьками ситуація була такою ж. Та я з радістю хотіла б якось вирішити цю проблему, але моїй дитині нічого не допомагало. Будь-які препарати, які нам пропонують рекламодавці, не допомагають. В нашому випадку це була марна трата грошей, тому що дитина все одно плакала, як з ними, так і без них. Я не кажу, що ми сиділи та дивились, як наша дівчинка корчиться від болю, ми колихали, прикладали до живота, найкраще допомагала газовідвідна трубка, але наших зусиль все одно було мало. Тому ми міцніше зціпили зуби, терпіли і коліки, і нерви батьків.

Після двох місяців, я була виснажена, як морально так і фізично. Думала, що проблеми з животиком ніколи не закінчаться. На третій місяць в мене почали здавати нерви, часом здавалось, що от-от почне смикатись око, але я втішала себе, що все минеться, від моїх істерик нікому краще не стане, тому що я – головна, і якщо я сіятиму паніку, то краще одразу всіх в психлікарню. Тому якось себе заспокоївши, я терпіла. Але іноді хотілось битись головою об стіну, тому що дуже важко це витримати. Я взагалі то людина з міцними нервами, можу довго все терпіти, але і моєму сталевому терпінню приходить кінець. І я зривалась. Коли нікого не було вдома, то я могла в пориві злості накричати на маленьку дитину, яка нічого не розуміла, та ще більше починала плакати. Це було рідко, але було, і я почувала себе дуже паскудно,  звинувачувала себе в слабкості, часом плакала і я, тому що вже не було сил. Але коли всі приходили з роботи, то я вже була в порядку.