День VІІІ

А вона, на усій Землі така одна,
Оба-на, якби знали ви, яка вона,
Оба-на, оба-на, зачаровує вона,
А вона, я без неї жити би не зміг,
І як не чути твій приємний сміх?
Про таких кажуть “дівчина-весна"
Ось така вона...

Своїм тілом спокушає, рівновагу я втрачаю,
І це дивне почуття, що змінило моє життя.

Захар «А вона»

Проснувшись зранку, я мала чудовий настрій. Тому швидко привівши себе в порядок, вже хотіла було йти до кухні, як прозвучав дзвінок телефону. Телефонував Марк.
  — Доброго ранку! Як спалося? — запитав мій хлопець.
  — Доброго! Чудово, а тобі?
  — Також. Готова до запису?
  — Так, але трішки хвилююся, — відповіла я.
  — Не хвилюйся, так завжди. Все що трапляється в житті вперше, завжди хвилююче. Потрібно приймати все з позитивом. Тому йди снідати, прибиратися, через годину буду в тебе. Цілую.
  — І я тебе, — сказала я та поклавши слухавку засміялася. Ще досить не звично ходити із думкою, що в мене є хлопець.
  Зійшовши до кухні, я поставила чайник та пішла до холодильника по фрукти. Зранку я снідала чаєм із фруктовим салатом, можливо це покажеться якось не правильно, але мені так подобається. Заваривши чай та зробивши салат, я приступила до сніданку. Закінчивши їсти, вирішила помити посуд, та в двері подзвонили і мені потрібно було йти відкривати, адже мама ще спала.
  На порозі стояв Марк із трояндою. Це було приємно та неочікувано, адже крім батька мені ніхто не дарував квіти. Поцілувавши його в щоку я запросила його до будинку. Доки він роздягався, тим часом я побігла до своєї кімнати захвати все що потрібно.   Зійшовши до вітальні вирішила поставити квітку у вазу, коли я поставила її на стіл, позаду виник юнак та приобняв мене за стан легенько чмокнувши в губи.
   — Ми запізнимося, — відказала я, та вивернулась з його обіймів.
   — Не запізнимось, адже без нас нічого не почнуть. — відповів він та чмокнув мене в щічку.
  Взявшись за руки ми вийшли з будинку та пішли до його машини. Під’їхавши до офісу, де нас будуть записувати, я почала хвилюватись, але це швидко пройшло щойно я заглянула в очі Марка, і побачила в них віру. Тому коли увійшла до кабінету, я була рішуче налаштована на все, що мене чекає попереду. З часу мого останнього перебування тут нічого не змінилося, піднявши очі вище я побачила що Володимир чекає сидячи за столом, та перебираючи якісь папери.
  — А от і наша нова зірочка. Як почуваєш себе? — запитав посміхаючи чоловік ледь вгледівши нас.
  — Почуває себе чудово, і налаштована на всю роботу яку нас потрібно зробити,— посміхнувшись йому сказала я.
  — Це добре. Адже студія для запису вже готова, але перед цим Вам потрібно вивчити пісню і хоча б декілька раз провести репетицію, аби все вийшло супер. То що готові?
  — Звичайно, — відповіли ми в один голос та подивились один на одного посміхаючись.
  — О, бачу з вашого вигляду що в нас все вийде ще швидше ніж я очікував. А тепер прошу візьміть текст пісні та йдіть до наших музикантів, які вже готові вам грати сьогодні. — сказав він та подав нам аркуші з текстом. — Марк, ти знаєш куди йти. Але перед цим можеш провести невеличку екскурсію нашій новій артистці.
  — Гаразд. Дякую. То ми підемо?
  — Так, можете йти. Пробний запис буде через два дні. Спробуйте добре до нього підготуватись.
  — Обов’язково,— відказали ми та вийшли з кабінету.
  Весь цей час доки ми говорили з Володимиром я не помічала, що хлопець тримав мене за руку, це додавало мені впевненості. А директор мені ще більше сподобався, він ніби читав нас як відкриту книгу, але нічого не казав. Думаю я тут затримаюсь на довго і в мене все вийде. Зайшовши до студії де нас вже чекали, я спершу із всіма познайомилась. Музиканти виявились хорошими хлопцями. Тому швидко потоваришувавши, ми стали за роботу. З перших нот я зрозуміла, що створена для цієї пісні. Не помітивши як промайнуло декілька годин, до нас в студію зайшов Володимир і сказав що ми гарно сьогодні попрацювали, тому ми вільні і можемо йти куди хочемо, але завтра щоб були вчасно в компанії.
   Вийшовши із будівлі я захотіла піти прогулятись в парк, який був тут поряд. Марк лиш підтримав мене, адже ці декілька годин він працював так само як і я, нам обом потрібне свіже повітря. Сівши на лавочку, що стояла біля озера, я сперлась на хлопця, а він обійняв мене за стан. Мені завжди подобалось на природі, всі її звуки завжди заспокоюють мою душу. Завжди приходжу в парки коли хочу відпочити від всього або коли чимось засмучена. Тут гарно все обдумуєш і тоді приходить гармонія, і я відчуваю як зливаюсь із природою і стаю чи то вітром, чи то стуком дятла, чи ще чимось. Закривши очі, я підставила своє обличчя сонцю, можливо тоді в мене з’явиться ластовиння, але хай, все не перестану любити сонце.  Відкривши одне око я помітила як на мене дивиться Марк. Боже… я забула про нього. Повернувши до хлопця голову я мило посміхнулась і поцілувала в куточок губ і ще більше прилинула до нього.
  — Ти завжди така в парку, чи лише коли попрацювала добре? — запитав він посміхаючись і поцілував у відповідь в кутик моїх губ.
  — Завжди. На природі, я ніби стаю сама собою. Тут не потрібно надягати різних масок і можна хоч на декілька хвилин побути тим ким ти є. Тому привикай. — відповіла я з посмішкою на обличчі та наблизилась щоб оволодіти його милим ротиком і Марк був не проти, це мені сподобалось ще більше.
  Захопившись поцілунком ми не помітили що через декілька хвилин нам не вистачало повітря, але ніхто ні хотів відпускати. Та все ж самозбереження запрацювало в наших задурманених головах, і ми як по команді відступились один від одного.
  — Що ти зі мною робиш? — запитав юнак віддихуючись.
  — Хто? Я? Та ніби нічого… а що щось сталось? — перейшла я трішки на сарказм, що-що, а це він мене не покидав навіть у таких ситуаціях.
  — Так. Сталось. З кожною хвилиною, я закохуюсь в тебе все більше і більше.
  Такого повороту я не очікувала, і саме зараз мене покинула навіть здатність говорити. Ні ну от чому саме зараз, коли мені потрібно відповісти я почу. Тому не довго думаючи, я знову стала його цілувати, але цього разу так, щоб він зрозумів все що я не змогла сказати словами, зрозумів цим поцілунком. Відхилившись від Марка я подивилась в його очі, ніколи не помічала які вони красиві, а можливо все просто із-за того, що також з кожною хвилиною закохуюсь в нього, приклавши свою руку до його щоки я просто дивилась на нього, вдивлялась в кожну рису його обличчя, щоб на довше запам’ятати цей момент.
  — Обожнюю тебе, — сказав юнак та пригорнув мене до себе міцніше, я вирішила змовчати, тут і так все зрозуміла без слів.