23.

Отак усе просто? Бо так було треба? Кому? Для чого? Щоб комусь самоствердитися, когось треба було морально знищити? Розтоптати?
Я звикла тут писати про все, що відчуваю, що болить... Це, звісно, ризик... Але лишати все в собі ще більш ризиковано, бо невідомо,коли і як воно вибухне... А що вибухне, знаючи мене, то це точно... А поділитися особисто ні з ким...
Багато з того, що на папері, уже в минулому... Я уже так не думаю, багато про які слова та фрази навіть шкодую...
Хоча почитати іноді варто самій... Щоб не забувати, як це ранило в минулому, і чому навчило тепер...
А навчило багато, хоч могло просто вбити, знищити...
Навчило не вірити нікому, крім себе...
Навчило, що коли дуже погано, то це ще не кінець...
Навчило однією рукою обіймати,а іншу стискати в кулак, готуючись до нападу...
Навчило радіти життю тут і зараз, бо потім може не бути чому радіти...
Навчило просто жити...повноцінно, бо хвилини біжать і,  хоч колись здавалося, що попереду - ціла вічність, зараз прийшло усвідомлення, що час спливає дуже швидко і треба усе встигнути...
Навчило бачити Велике в Малому, не ображатися на людей, не сприймати образи, як щось особисте... То усе не від хорошого життя...
Навчило ні від чого не зарікатися, і не відвертатися від людей, а сприймати їх такими, як вони є, не очікуючи взамін чогось неймовірного...
Утвердило правильність думки, що треба бути добрим і вірним, чуйним і люблячим. Любити просто, не за щось, не чекаючи нічого, бо ти просто тепла і щира людина, бо ненависть руйнує тебе зсередини...
Навчило пробачати і не бачити в цьому слабкості...
Бо сила людини - не в фізичних показниках, а в її стійкості, незламності, доброті, чуйності...
І,  хоч усвідомлення усього всього прийшло дуже болісно, в сльозах, безсонними ночами, на підлозі у ванній, але навчило цінувати життя, проблеми, щирість, доброту, справжність, безкорисність, спілкування з близькими, і людьми взагалі...
Р.S. І тепер ніхто не переконає мене в зворотньому... Це моя правда - моя біблія...