28 квітня

28 квітня, вівторок 
Сьогодні я отримала контрольну з математики: “10”. Ухти, не двійка! Не дивно, адже це ще простіше простого. Приклади я дійсно вирішила правильно, а от в задачах все запорола, який сором… 

Мої подружки розказали що зараз економічна криза і що деякі батьки, які не знайшли роботу, виїжджають за кордон. Мені не сподобався такий розвиток подій, тому я вирішила підтримати мого тата, щоб він якнайшвидше знайшов роботу і нікуди більше не виїжджав.  

Насправді я забула розказати про те, що мій батько виїхав за кордон сім років тому;  проте він повернувся і зараз з нами.  Тільки в такий час ми можемо бути разом, і забезпечені. У ці останні роки наш батько міг бачити нас лише взимку та/або навесні, тож це були важкі часи.  Ух!  Мені просто хочеться ніколи більше чути такий часто вжитий вислів в домі, «зменшення сімейному бюджету».  Не знаю, що це означає, але звучить лячно.  Батько пообіцяв, що цього разу він точно залишиться разом з нами, і що він навіть намагатиметься знайти роботу тут, у “бідній” країні, за його словами. 

Вчора, за участю всієї сім’ї ми складали розклад, розподілили завдання по дому. Сьогодні саме мені випала честь прибрати всю хату та готувати обід й вечерю (під наглядом мами, звичайно ж), правда що Тео визвався мені в помічники на прибирання у своїй кімнаті та першому поверсі. Ось це мій братик!  

Скажу що було весело прибирати: під ритмічну мелодію я почала робити генеральну чистку. Щоб не заскучати. Левко, який лежав на ліжку, читаючи книгу про інформатики, ледь не перекотився з переляку коли побачив як я в навушниках Мії зайшла в його кімнату з пилососом. А хто б не злякався, якби в його кімнату увійшла в кімнату з пилососом, крутячи тілом у всі сторони та голосно співаючи: “Руки вгору! Танцюй, байла, байла”? Я здорово перелякала брата. Ось так тобі, Левко!  

Я записувала рецепти в спеціальний зошит, і якраз почала пробувати щось приготувати. Картопля вроді б добре зварилася, а от пиріг підгорів. Дуже дивно, адже я бачила своїми власними очима що ставила пиріг у духовку на 200°C і таймер на 30 хвилин! Я була впевнена, що мій кулінарний витвір не міг підгоріти самостійно, тому, що я залишила кухню на цей час. Перевірила на скільки запрограмована духовка після моєї відсутності, і мало не впала: 320°C, та це ж максимум!  

Тоді, я почала шукати сліди злочинця, немов детектив, і доволі скоро знайшла винуватого. Крихти печива привели мене прямо до дверей Толіка! “Ага!”, подумала я. “Тепер ти попався. Саме так, бешкетнику, на обід тебе очікуватиме подарунок: будеш їсти те, що сам зіпсував. Ми ще побачимо, хто кого переможе!”.  


                                * * * * * * 

- ЇСТИ! – почала всіх скликати до столу Таїсія.  

Зрештою, після пя’тнадцятихвилинного очікування в порожній кухні, вона взяла залізну ложку й почала бити нею по сковороді. Це був нестерпний звук, тому, не пройшла й хвилини як усі вже зібралися за столом. Тая широко посміхнулася. Її блискуча ідея сповнилася!  

Всі скривилися коли Таїсія роздала всім по куску підгорілого пирога.  

- Що це за гидота? – пробурчав Толік, зморщуючи носа.  

- Ох! – зітхнула Таїсія, з іронічною жалістю. – Невже ти не впізнаєш витвір своїх невинних рук? Пиріг спікся так завдяки твоїм зусиллям. І все, інакшого пирога немає.  

Толік, опинившись у безвихідній ситуації, з відразливим виразом обличчям почав пережовувати невдалий пиріг, сам винний. Всі інші слідували його прикладу, з такою ж кислою міною, виказуючи свої страждання щодо такої невдалої та несмачної вечері.  

“Мені вдалося нагодувати двох зайців однією морквою – і провчила Толіка, і доказала матері, що я повний провал на кухні, тепер ніхто не проситиме, щоб я щось готувала”, єхидно потерларуки Тая. “В нашій сім’ї, виживають хто як може!”. 


29 квітня, середа 
Тато ще не знайшов роботу, і моє занепокоєння зростає. А якщо він поїде далеко від нас і на ще більше часу ніж тоді? Що ми будемо робити без нього? Останнім часом, навіть пропало бажання веселитися.  

Бідна мати, вона приходить додому такою змученою! А ніхто не хоче їй допомагати, всі забиваються по власних кімнатах та роблять що хочуть: бойкотують проти батьків, якщо вони не задовольняють їхні примхи. Мені так шкода маму, що в міру своїх можливостей, я допомагаю їй по хазяйстві. Але навіть вона не завжди помічає мене, я ж бо не завжди була її улюбленою донькою. Мама часто думає тільки про свого маленького та безпомічного Толіка, і як йому догодити. А я, можна так сказати, на останньому місці сімейного рейтингу, як висловилася Мія. Ну, це ми ще побачимо.  

Друга проблема: мамі зменшили зарплату, тож тепер нам потрібно відхилити багато зайвих витрат без потреби. Соломія закотила скандал з мамою, бо їй необхідний лак для нігтів, і мама їй поступилася. А от коли я попросила в неї трохи грошей, вона накричала на мене та наказала на тиждень без копійки – немислима річ, як я тільки насмілилася попросити гроші, коли ми переживаємо такий важкий період?!  
Радує те, що Мії не так пощастило, вона не залишилася непокараною. Батько розізлився коли Мія без дозволу протринькала гроші на гулянки з подружками в кафе. Тому вона наказана гірше ніж я, тому я в тільки в плюсі!  


* * * * * * 

В школі: 

- Тая, Уляна і Слава, - почала говорити Катя. – Дівчата, ви повинні мене зрозуміти. Я переїжджаю… в Санкт-Петербург… Річ у тому, що мій тато довго не міг знайти роботу, та й ця економічна криза не допомагає…  

- Що??? – вигукнули дівчата хором. – Назавжди?

- Так… - опустила очі додолу Кеті, щоб не бачити розлючені погляди подруг.  

- Але ж наш гурток залишиться без тебе… - сумно зітхнула Уляна, пережовуючи пампушку з повидлом. – А як же наші гри на скакалці? Ти так залишиш нас?  

- В цьому є й свій плюс, - зазначила Слава. – Але ми будемо дуже сильно скучати за тобою, Катя! Сподіваюся, у тебе все складеться у твоєму рідному місті.