24 червня

24 червня, середа  

Сьогодні приїдуть батьки. До обіду в нас ще було досить часу, щоб прибрати весь дім, опісля наших сімейних "веселощів". Фарба й клей зі спеціальними властивостями ще змилися та не відклеїлися, оскільки ніхто не звернув увагу, що було написано в інструкції: "Ефект на два дні, однак в разі подвійної рекомендованої дози, ефект триватиме шість-сім днів"!. От кепсько, адже всі подвоїли дозу, звісно, додумалися. Що ж, тепер ми всі такі в такому вигляді маємо показуватися батькам, ганьба нашому сімейству. “Клоуни-посміховиська”, ось так.  

Рівно о 13:00, батьки приїхали на таксі. Поки таксист витягав багаж, я, Левко, мої братики й сестрички, виглянули у вікно та разом помахали рукою батькам у знак привітання. З переляку бідний водій мало не випустив з рук мамину валізу. Тільки уявіть, наскільки він перелякався коли побачив всіх нас в бойовому забарвленні!  

- Діти мої! Що відбулося з вами? Хтось мені пояснить, що ви влаштували, чи не маскарадний бал?! - запитала здивовано мати.  

Мія втупилася поглядом у підлогу, розглядаючи ламінат, мовчазна як рыба, тому я вирішила розказати всю правду. Сердитий вираз батьків змінився на веселий, коли я закінчила зізнання.  

- Ха ха ха! Ой, людоньки, тримайте мене! - засміявся батько, валяючись на підлозі від сміху. - Наскільки я почув та побачив, ви чудово повеселилися в нашу відсутність! А я здивувався, чому таксист мало не впустив з рук валізу Галини, і змився так швидко геть, ах ах.  

- Гаразд, Борисе, годі тобі, - мовила мати, з широкою посмішкою. - Краще подивимося, що уціліло в нашому будинку.  

Одним словом, ця історія завершилася добре. Нам не дали покарання, хай це буде уроком для нас, що ми повинні любити одні одних без конфліктів. Єдиний мінус, це збільшення наших домашніх обов'язків, справимося. Тепер треба діждатись, щоб змилася фарба, щоб могти спокійно погуляти на вулиці.  

Нам відкрили візу, і тому сьогодні ми почали збирати деякі речі для переїзду в Португалію. Батько мав величезну валізу на колесиках, туди цілком могли поміститися близнюки. А кожен з нас матиме по одному рюкзаку на плечах. Ті речі які не зможемо взяти з собою, відправило пізніше посилкою, і все-таки багато чого доведеться залишити тут. Шкода, що не можливо взяти з собою прям усі речі та рідню. Хоча мені дуже цікаво, яким буде наше життя іншій країні? Я знаю, ще не час хвилюватися щодо цього, але… Цими днями я буду зайнята збиранням речей, але обіцяю що напишу, як пройде подорож. 
 

27 червня, субота 

Сьогодні ми всією сім'єю відправилися електричкою в Івано-Франківськ, півтори години й ми прибули. Подорож відбулася по моєму прохання, оскільки я ДУЖЕ хотіла на ковзанку, і батько задовольнив моє бажання. Коли мені було приблизно 4-5 рочків, зимою я трохи каталася на ковзанах на подвір'ї поряд з будинком. Була ожеледиця, а зверху випадав сніг, так я й навчилася "кататися". По правді, то був мій єдиний контакт з катанням, і я мріяла що як тільки стану на ковзани на справжній ковзанці, то буду кататися наче фігуристка.  

Ой, забула зазначити, що фарба змилася, і ми більше нікого не перелякали. Щодо сьогоднішнього дня, я перебувала у збудженому та не терплячому стані, щоб увійти на ковзанку. Але як тільки ступила на лід, не зберегла рівновагу, і покотилася наче колобок. Анюта відразу всіма руками й ногами вчепилася за бортик ковзанки, і не відходила від нього. Мія штовхала Толіка наче візок, але він був від цього в ейфорії. Тео впав, і в положенні лежачого тюленя, спробував лизнути лід язиком. Мати плавно ковзала по ковзанці, і намагалася відірвати Анюту від бортика. Батько з трудом тримався на ковзанах (мабуть, думав, навіщо він зв'язався з нами, варто було залишитися спостерігати за нами на безпечній відстані).

Я не здавалася, і багато раз пробувала кататися, хоч і регулярно підковзувалася. Падала, і відразу підіймалася, доки змогла зробити декілька кіл по ковзанці без падіння. Коли відчула себе комфортно з ковзанами, захотіла просто підстрибнути, однак після такої спроби я звісно що боляче впала. Бідна моя п'ята точка, яка наче паралізувалася від такого сильного болю. Тому я пообіцяла собі, що не варто ризикувати всякими трюками, ай яй яй. Синяки на постраждалі точці - вагома тому причина!  

На щастя, наш час на ковзанці закінчився, тато нас загнав на вихід. Мія насупилася як грозова хмара, адже їй почалася подобатися ковзанка (везуча, вона могла з легкістю втриматися на ковзанах як модель, майже Принцеса Льоду). Толік енергійно стрибав, намагаючись першим здобути місце, аби перевзутися у звичайні кросівки. Тео почав капризувати, бо хотів продовження веселощів. І на кінець, останньою з ковзанки вийшла я, шкутильгаючи, але задоволена як слон.  

- Тео, а ти часом не бажаєш свіженького морозива? - знущалися Мія, в хорошому настрої, спостерігаючи як наймолодший махав головою в знак повної незгоди.  

- Ні, ні, ні, я вже достатньо спробував льоду, мій язик майже прилип, - понуро відповів Тео.  

- Ей, малий, а ти ще хотів зі мною ходити на хокей? Відразу видно, що ти не маєш здібностей до льоду, ах ах ах, - додав своїх п'ять копійок Толік.  

- Годі, дайте спокій Тео, хай він вибере собі інший десерт, - закрив дискусію наш батько.  

Ну, ми просто глузуємо одне з одного через наш дуже веселий досвід на ковзанці, як і наші невдачі.  

- Підніміть руки, зіркова сім'я Фалінських виступила феєрично на ковзанці! - вигукнула я настільки голосно, скільки могла, і всі одразу підтримали гасло.  

Принаймні нам було дуже весело! Хоча на моєму досить тендітному тілі буде багато синців, зусилля того вартували. Чудове сімейне дозвілля! 

29 червня, понеділок  

Наш передостанній день на Україні був злощасним, просто сором. Я не спеціально розлила баночку зеленки, і була вся у плямах, як і килим у кухні. Проблема у тому, що зеленку можливо відіпрати з великим трудом, і мама так мене насварила, начебто я вчинила якийсь злочин, і покарала мене. А я по-справжньому її боюся, бо мати з легкістю вибухає якщо її рознервувати чимось незначним. Вона справжній пучок нервів. Це все із-за нашого від'їзду, і нам всім передався такий настрій.