Щоденник Трістана Еванса

1 - 6

1

Боже, я ніколи не робив таких речей... це божевілля. У свої двадцять два роки я ще не зустрічав людей  які ведуть щоденник та зиписують як пройшов їх день.

Дорогий щоденник, ні, дорогий це якось по дитячому? Але мені ж потрібно якось почати, тому, що мої думки не покидають мене, я божеволію. Сьогодні я зустрів, ні. Добре, це дуже дивно, але я хочу це хоча б комусь розповісти, що ж це будеш ти. Я не знаю з чого почати і ,можливо, я не маю права видавати її ім'я, але ця жінка його уособлення і ти точно зрозумієш яка вона почувши це ім'я - Ракель. Не зрозумів?! Ракель, вона має бути якоюсь войовничою, суворою, жорстокою, холоднокровною і трішки пристрасною, легкою, розкішною. В її очах має горіти вогник, має бути полум'я, але вона... вона схожа лише першими рисами характеру, вона така, така що точно помститься не дивлячись перед нею чоловік чи жінка, але інший бік  який має бути жіночним, відкритим - його немає.  Замість вогника в її очах порожнеча, в них немає нічого... Кажуть, що в очах людини схована душа, можливо, у цієї жінки немає душі. Порожнеча в очах, це ще можна пропустити, але на її обличчі немає емоцій, за ці шість годин я не побачив ні усмішки, ні суму. Лице було витонченим, красивим, елегантним, але ця досконалість нагадувала статую, живу скульптуру. До цієї зустрічі моє життя було нудним, але вона все змінила. Я впевнений що доля вже ніколи не буде колишньою. Мене це лякає...

                                          2

Сьогодні нічого не змінилося, вона така ж, але було, було щось, не в очах, на обличчі. З'явилася  якась примарна тінь людського характеру. Коли я бовкнув, щось не подумавши, вона мимоволі, не навмисно показала роздратування та презирство. Вона видавалася втомленою, а тут ще й я...але що такого я сказав? Добре що я побачив хоча б одну емоцію, звісно вона не найкраща, але все ж це те що відрізняє її від кам'яного постаменту. Мені здається, що вона ніколи не усміхнеться. Ніколи не покаже щирої себе, а можливо ця частина уже давно зникла?

Загалом я працюю з документами, із рахунками, платежами. Мені не поручають важливої роботи, тому що я лише перший день тут. Я розумію, що це все не легально: наркотики, вбивства, терор, корупція - але як же цікаво, коли адреналін пробирається під шкіру і різкими імпульсами торкається твого серця, наче я був створений саме для цього, саме для цієї роботи.... саме для цієї жінки. Чи переросте це у щось більше?

Не думав, що почую від себе такі думки, але робота вже не лякає, лякає інше.

                                          3

Новий день, нова емоція, але краще я б її не бачив. Нарешті у її очах з'явилось хоча б щось. Вона вбила людину, прямо на моїх очах, мене почало нудити, паморочилась голова, але вона продовжувала. Це був чоловік років сорока. Я подумав, добре я був до цього готовий, але те що я побачив потім нажахало мене, ні, я не можу дібрати слів...

Вона його заколола ножем у сонну артерію, а потім, потім... роздерла шкіру в області серця. Я бачив який глибокий був поріз. Від побаченого далі моя кров застигла в жилах, а серце припинило битися. Я не бачив, що на її ножеві була ручка яка нагадувала, щось на кшталт молота, або сокири, краще б я цього не бачив. Вона почала роздирати шкіру голими руками, потім блиснули кістки, грудна клітина... Я не зміг втриматись на ногах, вони не тримали, і не зважаючи на те що я мало не впав, вона продовжувала. Діставшись до грудини, вона взяла цю сокиру і почала трощити її. Вона робила це не вперше, точно не вперше, вона була майстром. Роздерши, розколовши повністю кістки вона дісталася до головного, до серця. Легким рухом руки, вона вирвала його, і глянула на мене таким звірячим, жорстоким поглядом, що я подумав, що наступним буду я. Це було останнє що я бачив, вранці я прокинувся у себе в кімнаті, але того погляду, я не забуду ніколи, ніколи у своєму житті...

                                         4

Знову прийшовши у це місце, я не насмілювався подивитися їй в очі, я не міг. Вона виглядала напрочуд бадьорою, як після такого вона мала чи то легший, чи то задоволений вигляд. Я лише одним оком подивився на її обличчя, воно все ще було не живим, але голос. Голос був не таким суворим, не таким владним, але вона не розмовляла зі мною, як з другом чи знайомим, вона розмовляла наче просто вона мала обов'язок. Але моєму здивуванню не було межі, коли така жінка, в якої у очах було щось звіряче, щось не людське, запитала мене чи маю я когось близького, батьків чи друзів. Я спантеличено глянув на неї і побачив щось схоже на зацікавлення, побачив небайдужість, так, це була небайдужість. Чому? З якої причини? Вона захотіла бути блище чи ,можливо, це просто ввічливий жест, але це була саме ініціатива жінки, яка вчора самотужки вирвала серце із грудей чоловіка, яка нагадувала хижачку, тварину. Мене поглинули спогади, вони душили мою шию, викручували руки та зтирали мою честь у порох. Голова розколювалась, а в очах з'явився туман, який не давав повернутися в реальність. В той момент вона не була людиною, я точно пересвідчився, що в неї немає душі.

                                    5

Цього дня я побачив інших людей цієї "справи". Це був кремезний чоловік, він був на дві голови вищий за мене. Його звали, точніше називали Х'ю, але це прізвисько з'явилося не через його вигляд, кажуть що він китаєць і це його справжнє прізвище. Мене не дуже цікавила ця персона, але я подивився в його очі, в них було чітко видно зневагу, пихатість, вдавану владність та страх, страх перед нею, перед жінкою в якої в зіницях не було абсолютно нічого. Вона не була звичайною це правда.

Мою увагу привернула маленька дівчинка, яка підійшла до мене і сказала, таким майже владним тоном, що хоче привітатись із тітонькою. Я був наляканий, стривожений, здивований, але мої емоції розвіяв глибокий королівський жіночий голос:

- Трістане, приведи її!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше