14 - 20

14

Мені кортіло доторкнутися до неї, погладити її волосся, ще раз зазирнути в очі та побачити там тепло. Ракель розглядала платіжні папери і я мав би перевіряти суми, але не зміг відірвати очей від її перстня. Величезний рубін оточений тринадцятьма алмазами та срібна лінія, яка його перекреслювала. Він завжди був на її середньому пальцеві і нагадував про багатство, про злитки золота, які були заховані в сейф і про владу над іншими. Мої роздуми перервав холодний погляд і змусив моє серце стиснутися. Вона лише раз глянула на мене, а потім десь крізь моє тіло, наче розглядаючи мою нікчемну душу. Доротті, вона прийшла із подарунком, у її рученяті ніжно трималася квіточка конвалії , але Ракель знову порушила це миле дитя, знову байдужий жест. Чому вона це робить? 

- Тітонько, це...це вам.

Вона вагалася, авжеж, я б теж вагався після такої криги в серці і в погляді.

- Дякую, люба. Можеш іти, у мене справи, я завітаю до тебе пізніше.

Це було доволі мило, чи не так? Ти так не вважаєш? Шкода що записники не розмовляють...  До цієї фрази я відчував холоднокровність і від цього мені ставало морозно, але після я подивився на Ракель і там чітко було видно збентеження після слова "люба", я зрозумів, що це вирвалося із середини. Коли цей янгол приходила до неї, якось наближалася, то крижане серце Ракель тануло, вона намагалася це зупинити, ставилася байдуже і в неї виходило обдурити дитину, але не мене, жінка відчувала любов до неї. Попри це вона боялася це показати, боялася прив'язатися до неї, повністю впустити в своє серце, адже ,напевно, був хтось хто зробив його холоднішим за Антарктиду...

                                          15

Сльози, ці солоні краплі, які повільно котилися по ніжній щічці, маленького янгола... Вона щоразу робила її боляче, змушувала плакати. Я тільки сьогодні зрозумів для чого. Ракель робила її жорстокою, не одягала на неї рожеві окуляри, говорила і робила все щоб та відчула біль який принесе їй світ. Вона вчила її помилок, вчила жити, незважаючи на труднощі. Ракель ростила справжню жінку. Виваженість, холодний голос розуму, почуття влади та вміння постояти за себе, поєднувалось із любов'ю в серці та теплотою душі. Доротті знала, що навіть коли тітонька робила цей байдужий жест, не можна плакати, ні в якому разі, ніколи. Вона була дуже розумною, попри те що являлася чотирирічною дитиною. Ракель стримала своє слово і прийшла, але сталося непоправне, дівчинка почала задихатись. Я не бачив ще такою Ракель. Стурбована, нажахана, в її очах був біль, наче вона назавжди втратила Доротті.

Алергія на конвалії. Як таке може взагалі існувати? Від тендітної квітки, людина може помирати страшною смертю. Коли це сказали Ракель, я відчув полегшення в її очах, а потім вона відвернулась і покрокувала впевненою ходою, кудись в далечінь і лише стукіт високих шпильок давав знати, що вона поряд.

Я знайшов її у кінці довгого коридору, я не чув схлипування, не чув благання, не чув нічого. Її руки були зімкнуті на обличчі, а русяве волосся, яке чомусь не було зібране у суворий хвіст, закривало всі емоції. Знову мною керувало серце, я сів поруч і рука сама потягнулася до її плеча. Ракель подивилася на мене таким поглядом, від якого весь мій світ зруйнувався, але лише на мить, адже вона повернула голову і дивилася поряд себе, наче в тумані, у глибокому темному тумані.

- Колись, я поклялася, що не дозволю нікому ввійти у своє серце, але  відчувши маленькі теплі рученята, які обіймали мене як матінку, моя душа здригнулася і невідоме тепло розлилося по всьому тілу. Я зазирнула у її сапфірові очі і відразу порушила свою клятву, відкривши двері для останньої людини, яку я люблю. Такої як вона не буде ніколи. Мені прикро визнавати те що Доротея заслуговує увесь світ, але світ не заслуговує її. Я буду захищати її спокутуючи свою провину, а вона буде завжди нагадувати ті очі синього кольору та вогняне кучеряве волосся, буде нагадувати його...

                                           16

Цієї ночі, я перестав здригатися від її погляду, дотику, голосу, цієї ночі я розплющив очі і змусив себе повірити у правду, цієї ночі я зрікся своїх почуттів, закрив своє серце і відпустив Ракель назавжди. Вона кохала лише одного чоловіка, завжди буде кохати його, вона любить лише одну людину, яка залишилась після нього, цією людиною була Доротті. Більше у її серці місця немає, я відчув це після сказаних нею слів, вони були щирими. Ракель нікому не розповідала такого, вона довірилась мені і ,можливо, я зможу стати для неї другом.  Вона уже безліч разів пошкодувала про сказане, я впевнений. Цієї ночі я остаточно обрав свій шлях, я дав клятву, що буду завжди поряд, буду опорою, підтримкою, розрадою та тим хто вислухає і допоможе. Я буду обороняти її тіло своїм, буду заступатись за неї, підказувати правильні дії, я буду вірним її завжди, ніщо не похитне моєї відданості. Якщо Ракель понівичить мою душу, якщо змусить мене впасти так, що моє серце вже не можна буде зібрати, я не злитимусь, не виказуватиму свого гніву, я просто прийму це як обов'язок терпіти, адже я вже обрав свою долю. Навіть коли в моїх очах з'явиться порожнеча я змирюся з цим. Коли моє серце стане пусткою, я не буду заперечувати. Якщо моя душа швидше піде від мого тіла ніж я помру, я прийму це і моє тіло смиренно буде чекати смерті. Я змінився разом із цією жінкою, почав розуміти людські почуття, стримувати емоції, відчув закоханість та відразу втратив її, я захоплююся цією жінкою, але в той же час мені шкода. Ракель поплатилася радістю та щастям, поплатилася життям дорогих людей, сім'єю яка могла б у неї бути, дитям, своїм дитям. Все це ця жінка віддала за помсту та велич. Її очі заполонила звіряча жорстокість, але поганці не народжуються поганцями, доля розчавила її бажання жити, вона змирилась з існуванням свого тіла і я теж змирюсь. Я буду захищати ціною свого життя і маленького янгола яка була так дорога Ракель. Назавжди знищу ті злощасні квіти, конвалії від яких Доротті мало не померла. Буду витирати сльози із пухкеньких щічок, коли їй будуть робити боляче і обіцяю що буду боротися з тими хто торкнеться її світлої душі, але з однією людиною я не зможу боротися...Ракель не знатиме про це, але між нами не буде того холоду, який був тоді, я знаю це.  Я не забуду жодного слова із цієї розмови і буду пам'ятати їх до кінця свого життя.