Щоденник Трістана Еванса

21 - 26

21

Сторінки із заповіту Ракель Гевільярд

Вона хоче помсти. Я побачила це в її очах. Вогонь який обпік мене, коли Доротея глянула на мене, змусив мене задуматись. Я віддала кинжал її батька прямо в руки дівчини. І сказала те що вже не повернути:

- Як знайдеш ту людину, то ні на секунду не вагайся. Вбий її, одним єдиним ударом в серце. Помстися не зважаючи на те ким ти станеш.

Скоро прийде мій час воз'єднатись із батьком та з ним. Доротея мені допоможе в цьому, саме так вона має вчинити. Тоді я хотіла обійняти, поговорити, адже минуло чотирнадцять років. Мені хотілось погладити її по волоссю, розчесати його, провести рукою по сформованим рисам молодого обличчя, доторкнутися до чола та заплакати. За ці роки я досконало навчилася стримувати свої почуття та емоції, але за цей час я здобула ворога якого переможе лише вона, лише та в якої в очах ще залишився вогонь, який розливається тілом, серцем, душею. Їй було вісімнадцять, але вона все ще була дитям, розумним дитям. Доротея мені нагадувала одну жінку, але я б віддала все щоб її оминула така доля як у неї. Він знову стане причиною моєї смерті, знову змусить мене впасти в прірву, з якої я вже ніколи не виберуся, але я впаду не від своєї руки, від руки його дитини, від його дочки. Я не можу показувати їй свою душу, відкривати почуття, випромінювати тепло це правильно, адже якщо вона полюбить мене як свою матінку, то не зможе помститися, не зможе поквитатися зі мною, не зможе мене вбити.

                                          22

Як часто я розмовляю із собою? Вона напевно теж так робить, адже не мати друзів і не мати сім'ї, не мати того з ким можна розмовляти і ділитися своїми почуттями, можна збожеволіти, але можливо вона вже немає здорового глузду. Я вірив її, я вважав, що вона любить цю дитину, я бачив в очах тепло. Чому потрібно так чинити? Навіщо? Хіба Ракель здатна на таке? Певно, що здатна, адже вона вбила стільки людей за ці чотирнадцять років, що мені не вистачить пам'яті порахувати, але в моїй голові не вкладається смерть однієї жінки. Це була молода людина із темно червоним волоссям та зеленими очима, я навіть гадки не маю, що вона заподіяла, але було видно, що жінка вже прийняла свої помилки. Вона значно полекшила роботу Ракель, розрізавши собі горло, широким сталевим ножем. Поріз був дуже глибоким, наче вона картала себе за те що скоїла, Ракель це не зупинило. Їй потрібен був трофей - серце. З роками Ракель розправлялася зі своїми жертвами чистіше та бездоганніше. Вона натянула шкіру на грудях жінки і легким, сильним рухом швидко розрізала їі. Ракель уже не трощила грудну клітку, вона брала молот і стукала по кожній кістці, тоді вони роздрублювалися по плоті, картина була жорстоко прекрасною. Вона вирвала, серце, яке ще слабко билося і кинула його на чорну від крові підлогу. Я бачив усе, але до цієї миті не зміг зрозуміти чому та жінка так ставилася до себе. Вона визнала свою провину? У неї не було вибору? Чи можливо вона знала про свою участь і не хотіла помирати від рук монстра, яка вирве останнє що билося в її тілі. Я вже ніколи не дізнаюся і не зможу запитати, але чи відчула Ракель, щось людське, коли побачила самогубство? Ні, не відчула. Вона вважає, що це безглузда смерть від своїх рук, прояв слабкості. Я вивчив її характер і з впевненістю кажу що знаю. Але вона загадка, яка приховує урагани всередині своєї душі.

                                    23

Доротея працювала десь у поліцейському відділку. Через деякий час я зрозумів чому саме тут. Лой Вестфол, він був смертельним ворогом Ракель. Самотужки вона не могла його здолати, це було б небезпечно, звісно жінка вирішила використати Доротті. Адже та мала віддячити за освіту і за своє існування.  Пройшов місяць. Ракель, вона ще й досі залишалася для мене загадкою. Настав вечір і вирішивши прогулятися по засніженій набережній, вона була у непритаманному для неї, але у гарному настрої. Зазвичай я розмовляв і запитував, зараз же ми обмінялися ролями:

- Можливо, тобі потрібна вища плата за твою працю? Чи потрібні кошти?

- Ні, не треба.

Зараз мені здається, що я був різким по відношенню до неї, що засмутив її порив людяності, адже це траплялося так рідко, майже ніколи. Стурбованість, тривога та бажання допомогти, це було щиро? Ні, вона просто придушувала гнітючу тишу, яка охоплювала її ще більше. Але я завдячую цьому моменту, тому що вперше в житті я зміг почути сміх Ракель. На низьких тонах, із нотками оксамитового голосу та трохи хриплим звучанням, він нагадував шепотіння хвиль у морі. Комусь вона показувала його? Миттю Ракель зрозуміла, що підпустила мене ще ближче до себе, до серця, до душі. Сховавши легку посмішку та вдягнувши маску холоднокровності, вона дозволила тиші поглинути її. 

Поглянувши на неї, до мене прийшло розуміння. Проблема Ракель була в тому, що показуючи всім холодну та жорстоку жінку, вона ховала у собі дівчину, яка просто хотіла жити. Вдихати повітря на повні груди, показувати почуття, відчути як тебе кохають, і як кохаєш ти, бути легковажною та скинути тягар відповідальності за свої вчинки. Ракель розуміла, що мости в минуле давно спалені, а попіл розвіяний, розуміла, що туди де згоріло її серце вже ніколи не повернутись…

                                        24

Перекреслене коло. Я не знайшов пояснення цьому знаку, але речі якими володіла Ракель, мали його. Знак мала і Доротея. Він був у неї завжди, але вона не народилася з ним, його випалили. Кому б прийшло на думку таке зробити із маленькою дитиною? Ракель, я до цього дня не можу забути той звірячий погляд, вона це зробила, щоб позначити свою власність.  Папери, докази, злочини, історія, я шукав його з нетерплячістю, із цікавості чи можливо через страх? Мій порив роздумів перервав виважений голос, низький, холодний жіночий голос: 

- Символ. Ти торкаєшся до межі, яка відрізняє цікавість від безумства.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше