Частина 4

Яна різко зупинилася після останніх вимовлених слів уважно дивилася на свої маленькі долоні. Ворушила своїми тоненькими пальцями просовуючи ними один між один. На нігтях пальців ще було помітно яркий манікюр світло фіолетового кольору. Вона дивилася, спостерігала за своїми рухами рук, мовчала, стискала сильно щелепу, скули почали помітно рухатись.

- Ви мене чуєте? 

Вона здригнула головою злегка в гору, але не поглянула на поліцейського, надалі продовжувала спостерігати за своїми долонями.

Чоловік швидко підняв праву руку вгору і сильно замахнувшись вдарив по столі своєю долонею складеною в кулак.

Дівчина злякалася. Вона навіть підстрибнула сідницями і ногами вгору, руками сильно сперлася на стіл. Поглянула на поліцейського переляканим поглядом. Її груди швидко рухалися від швидкого серцебиття. Долоні помітно трусилися. Вона поглянула на них, потім перевела погляд на поліцейського, потім знову поглянула на свої долоні. Повільно стиснула їх в кулак і почала притуляти блище до своїх грудей.

- Ви знову за своє! - обурено промовив чоловік. - Скільки разів, я ще маю повторювати, щоб ви зрозуміли, що руки повинні знаходитися на столі, - випрямив свої руки вперед, широко роздвинув пальці. - Ось так, - грізно поглянув на дівчину, - а можна ще притулити лікті до грудей, але так, щоб передпліччя було на столі, - декілька разів ударив долонями по столі. - Ви мене зрозуміли?

Яна відразу кивнула йому у відповідь. Витягнула свої руки на стіл, зробила все, як він сказав, поглянула на нього. 

Бачила, як він знову взяв в руки папку із якою увійшов в середину кімнати, почав розгортати її. Читаючи чоловік бубнів собі дещо під ніс. Прогорнувши половину сторінок в папці він зупенився на одному із листків, витягнув аркуш паперу з файлу, поставив на стіл, нагнувся блище в плечах, підніс руку блище до паперу почавши проводити вказівним пальцем починаючи з верху. 

В кімнаті було тихо. Яна боялася вимовити хача б жодного слова. Боялася навіть ворухнутися, щоб не завадити йому читати. Хотіла потерти носа, який щойно почав нестерпно свербіти. Її пальці почали роздвигатися в сторони, загинатись по одному в долоню, ноги почали підніматися повільно в гору від нестерпного свербіння в носі. Вона не витримала, швидко підняла праву руку в гору, піднесла до кінця носу, швидко пальцями протерла і швидко повернула руку до попереднього стану на столі. 

Дівчина не розрахувала силу розмаху і рука вдарила доленею по столі створивши гучний хлопок, яки розлетівся по усій кімнаті, розірвавши собою нестерпну тишу від якої дівчині було непособі.

Поліцейський швидко відвів погляд від паперу і поглянув на Яну. Правою рукою різко вхопив пістолет, який неподалік знаходився від папки. Підняв його в гору, вказівний палець вже знаходився на спусковому гачку, а великим пальцем опустив курок. Випрямленою рукою тримав пістолет напроти свого поля зору, націлено дивлячись на дівчину.

В ту секунду у Яни відбулося відчуття немов у неї припинило битися серце. Ноги почали труситися, боялася навіть відвести погляд від поліцейського, тому дивилася на пістолет інколи поглядаючи на його вказівний палець, чи не стискає він ним спусковий гачок.

Чоловік тримав руку з пістолетом у такому стані декілька секунд і цього вистачило для Яни, щоб вона зрозуміла про те, що вона накоїла, що тут не її домівка і навпроти неї не сидить її сім'я, яка завжди терпіла її вибрики.

- Якщо ти знову дещо зробиш, на подобі цього то, я закінчу наші обговорення про те, що з тобою сталося і тебе відведуть і посадять за решітки, - опустив пістолет поставивши магазином на стіл, але не відвівши ствол прицілу від неї. - Ти мене чітко зрозуміла?

Яна була настільки сильно перелякана, що навіть і не помітила, як поліцейський звернувся до неї вже не на "ви", як завжди, а почав говорити на "ти".

Вона знову кивнула головою підтверджуючи йому в котре.

- Точно? - підвищеним тембром голосу промовив.

- Т... То... Точно, - налякана до кісток, злайшла в собі сили, щоб відповісти йому. - Ви... Ви... Ви-ба-чте, - пошепки промовила.

- Годі цих зайвих слів, - опустив пістолет на бік, на стіл, підсунувся блище стільцем до столу, склав долоні просунувши пальцями один між один. 

Поглянув на неї очима в які вона глибоко вдивлялася в надії розгледіти хоча б краплинку його людяності, або дещо, що було би схоже на його страх, або доброзичливість.

- Продовжимо! - не відводив від неї погляду. - Значить після того, як ти прочитала перший запис, то спокійно сприйняла його і нічого нікому не розказувала? 

Вона мовчала.

- Можеш відповідати! - спокійно промовив.

Яна поглянула в праву сторону на двері злегка нахиливши головою, потім опустила голову в низ.

- Дивись на мене і відповідай коли, я тобі даю запитання! - все ще спокійно промовив.

Вона поглянула на нього знову, побачила, що його вираз обличчя так і не змінився. Їй здалося, що він навпаки став ще сильніше злісним і незадоволеним.

- Я чекаю, - кивнув вказуючим і великим пальцем в гору, - і повторювати знову не буду.

Після секунд тридцяти мовчання, Яна знайшла в собі сміливості говорити.

- Спершу... - Прошепотіла.

- Голосніше, - викрикнув сильно, перебиваючи її.

Її очі почали заповнюватися слізьми. Вона випрямила губи в трубочку, стисла лоба, пробуючи втриматись, щоб не плакати.

- Спершу, - вже голосніше промовила, - я не зрозуміла, що прочитала. Тобто... Ну насправді зрозуміла, але не збагнула, що ті слова були правдивими. Мені здалося, що все, що було написано то, це уява мого брата. Він дивний, і ми з батьками про, це знали.

- Ти прочитала, як твій брат спостерігав за тією дівчиною, потім безжалісно її побив, все те для тебе було немов вигадана історія?

- Я знаю, що важко в таке повірити. Але так!

- Гаразд! Припустимо, - поглянув на аркуш паперу роздвинувши лікті в боки. На секунду нічого не говорив, дещо уважно читав. Після підняв голову знову поглянувши на дівчину. Промовив. - А тоді коли ти дочитала той запис до кінця, тебе не збентежило, що там було написано?