Частина 7

Коли Яна прочитала останні рядки, то її тіло немов отримало сильний удар паралічу. В ту мить з її рук повільно опускаючись до низу вислизнув щоденник падаючи на підлогу розкрившись сторінками в гору.

Дівчина не опускала руки, не нахилилася за ними, сиділа і надалі у тій позиції. Долоні у неї в мить охололи, очі широко дивилися на двері, немов в очікуванні, що її брат увійде у кімнату і зробить з нею те саме. 

Оговталася від прочитаного лише через декілька хвилин. Піднялася з ліжка, також підняла щоденник, підійшла до столу, поставила його на те саме місце, як їй здалося. Повільно відкрила двері, замкнула їх на ключ зі сторони головної кімнати, попрямувала до себе, у свою кімнату.

Стояла біля дзеркала, дивилася на себе з голови до ніг. Спробувала уявити себе на місці брата.

Спробувала уявити собі, чи змогла б вона таке зробити, чи змогла б вона вбити людину, а ще і так жорстко. 

Мабуть, ні! 

Їй не вистачило сили, щоб вбити мишу, яку вона частенько бачить у своїй кімнаті. Чуйна. Слабка. Доволі добра. Такою себе тепер відчувала.

Не могла викинути з голови ту картину. Не могла забути все, що прочитала.

"Там має бути ще дещо! - прошепотіла собі. - Я бачила, що його щоденник розписаний і далі, що там є багато записаних сторінок, — озирнулася поглянувши на двері кімнати. - Потрібно повернути. Я повинна, це зробити. Він не міг не продовжувати описувати той момент. А що мало бути далі! - запитала себе подумки. - На що ти ще розраховуєш!"

Яна нетерпляче вибігла зі своєї кімнати, швидко наблизилася до братової кімнати, декількома обертами ключа відкрила замок. Вона навіть не звернула увагу на той шум, який створила заважаючи батькам спати. 

Переступила поріг в середину закривши за собою двері. Взяла в руки щоденник і почала гортати його від початку і до кінця.

Щоденник був почти повністю записаний. Залишалися лише декілька незаписаними словами сторінок, але на них і так вже не було можливо нічого писати, тому що вони всі були окреслені великою буквою "Х" зверху і до низу.

Яна повернулася до історії яку декілька хвилин тому прочитала, перегорнула сторінки до її кінця і перегорнувши ще одну, вона побачила, що наступні дві сторінки були пустими та нічим не записані. Потім знову перегорнула ще одну сторінку і побачила декілька чисел з, яких можна було зрозуміти, що це також є датою як і попередні.

11.03.2019

"Це ж наступний місяць" - здивувалася.

Вона не почала читати описування всього що знаходилося на декількох сторінках. Швидко перегортала все в надії знайти ще дещо.

"Можливо є ще деякі дати!" - пошепки промовляла.

Зупинилася вже на кінці щоденника за п'ять сторінок до тих пустих, розмальованих буквою "Х", також першими впала в очі дата вимальована товстим шаром ручки.

11.11.2019

"Чому саме одинадцяте число!" - її це сильно здивувало.

Дівчина відставила щоденник звідки взяла. Їй дуже хотілося дізнатися що було написано під наступними датами, але не хотіла ризикувати, бо на годиннику була вже третя година ночі й брат міг повернутися в будь-який момент. Тому зробила в кімнаті все як і було, по змальованій картині у її голові. Замкнула кімнату, швидко повернувшись у свою. Почала переодягатися знімаючи весь лишній одяг, в замін одягаючись в піжаму. 

Стоячи навпроти дзеркала, поглянула на свої волоси, протягнула по них декілька раз рукою. Відвернулася від дзеркала прямуючи до ліжка вона здивовано поглянула у вікно, зупинилася, тіло заклякло. Стояла навпроти нього в радіусі одного метра. На секунду їй згадалося, що вона декого побачила на дворі. Силует людини. По усьому тілі промайнула хвиля страху, долоні вмить впотіли й, в п'ятах було відчуття холоду, яке також пронизало собою все тіло з низу до гори.

"Можливо то хтось стоїть біля кущів і справляє нужду" - спираючись на коліна уважно дивилася у вікно.

Зі сторони двору їй вдалося розгледіти тіло людини, яка нерухомо стояла і як їй здалося, дивилася у її вікно, тримаючи руки в кишенях куртки. Коли дівчина почала повільно наближатися ближче, повільно взяла рукою фіранок, відтягнула в сторону, але вмить його відпустила з руки та швидко сіла сідницями на землю спершись грудьми на коліна. Їй здалося що силует людини коли побачив її ближче у вікні, то витягнув руку з кишені та махнув до неї, немов привітавшись. 

Налякана почала повзти по підлозі до ліжка, швидко застрибнула на нього закриваючи покривалом все тіло, притулила коліна до грудей, обіймаючи їх руками.