Частина 9

Яна піднялася з ліжка, підійшла ближче до стільця з одягом, щоб переодягнутися. Відкрила повільно двері, виглянула, в головну кімнату. Побачила, що диван на якому завжди відпочивали батьки, був зібраний й застелений накидкою. Не відходячи від дверей своєї кімнати, вона поглянула на двері братової кімнати, побачила, що вони не були закриті й, з середини випромінювалося сяйво сонячного світла. 

Їй здалося дивним те що батьків не було у квартирі. А саме мами. Тато насамперед поїхав на роботу, але мама була домогосподаркою і її відсутність була неочікувана для дівчини. Ще дивним здавалося те, чому ліжко зібрано. Робилося, це лише перед святом або коли мама очікувала гостей.

Яна стиснула плечима, так нічого і не зрозумівши. Попрямувала в сторону кухні. Наблизившись до дверей вона швидко зупинилася. Її збентежив звук який неочікувано почав лунати зі сторони кухні. Почала заспокоювати себе тим, що то, мабуть, мама на кухні готує обід, бо на годиннику вже одинадцята. На її обличчі вмить змалювалася усмішка і з радісним настроєм вона відкрила двері й увійшла в коридор, відразу поглянув в сторону кухні, а точніше столу, який знаходився там.

Яні відразу стало ніяково. В грудях відчула, як серце почало швидко колотити, руки спітніли й ноги трусилися немов, у квартирі була мінусова погода. Їй забракло сили, щоб відійти від дверей і наблизитися ближче до столу. Також сил не вистачило, щоб привітатися і запевнити себе, що на кухні є ще дехто і їй немає сенсу боятися.

Не могла здолати свій страх, все, що вдалося то вимовити декілька слів.

- А ти, що тут робиш? - промовила з опущеною головою, а також тримаючи долоні стиснутими. - Чому не спиш?

Ігор дивився в її сторону, тримаючи в лівій руці кружку із завареною кавою.

- Тому, що на годиннику вже одинадцята! - зробив ковток, потім ще один, не зводив погляд з сестри. - Чому там стоїш? Ти проходь. Сідай, — повторив свої дії з кавою і поставив кружку на стіл. 

Яна спершу вагалася, а також боялася. Вмить згадала вчорашній вечір і той силует людини, що стояв навпроти її вікна. Скільки б не запевняла себе, що то міг бути не він, не Ігор, але позаяк їй не вдалося, цього зробити. Вона була впевнена в тому, що то був він, що бачила саме його, у червоній куртці, в якій він завжди ходив.

- Ти, заснула? - підняв руку, розвинув палці, махаючи до неї.

Яна помітно здригнула головну і відразу поглянула на свого брата, промовивши.

- Я... А... Ні не заснула, — почала повільно підходити ближче до столу. Зупинилася навпроти брата, оглянулася в сторони, сівши на стілець. - А мама де? - не зводила погляду з вікна на якому були закриті жалюзі й лише тоді зрозуміла, чому у кімнаті настільки смутно й темно.

Ігор не відповів нічого, лише кивнув плечима. Знову узяв в руку кружку з кавою.

- Можливо мама пішла в город, купити хліб і продукти, — Яна піднялася зі стільця і попрямувала в сторону газової плити. 

- Мабуть, ні! - поглянув на неї, спостерігаючи за поведінкою.

- Чому? - наблизившись, відкрила тумбочку над плитою, взявши з середини банку з кавою.

- Я бачив у холодильнику дві буханки хліба, — холодно відповів.

- Значить мама вийшла купити дещо інше, — кинула в кружку дві ложки кави й залила водою. Продовжувала стояти біля плити.

- Чому тобі настільки цікаво де вона тепер? - розвернувся на стільці в її сторону, поглянувши.

- А тобі не цікаво? - вона розвернула голову, побачила його широко відкриті очі, які щільно дивилися на неї. Долоні вмить почали тремтіти. Поглянув в ліву сторону, побачила ніж який лежав на дерев'яній дошці.

- Мені ні! - поставив руки на коліна.

- Ти завжди був такий, — почала наближатися ближче до ножа, тримаючи в правій руці кружку із завареною кавою.

- Який, це такий? Цікаво! - усміхнувся і надалі не зводячи з неї очей.

Яна підійшла до столу тримаючи в лівій руці ніж і дерев'яну дошку, в правій тримала кружку з кавою. Поглянула на брата, не зводячи погляду з нього, поставила все на стіл і підійшла до холодильника.

- А ти як думаєш? - перекладала все в середині, з полиці на полиці.

- Не знаю, — знову розвернувся на стільці, поставив руки, ліктями на стіл. - Ти мені скажи?!

- Нууу... - взяла правою рукою пакет з хлібом. - Ти завжди був дивним і поводився неначе, тобі на всіх начхати, — закрила двері холодильника. Зустріла його погляд від якого їй знову стало ніяково. Також знову почуття страху поглинуло все її тіло.

- З чого ти робиш такі висновки? - не зводив погляду з сестри.

- Я твоя сестра. І це всі мої висновки. Я знаю про тебе все. - на секунду появилося відчуття радості, що змогла відповісти настільки впевнено, але коли збагнула, що вона сказала, то відразу ж пожаліла про свої слова.

"Навіщо, я це сказала! - подумки запитала себе. - Тепер він буде підозрювати мене в тому, що я за ним слідкую".

Яна підійшла до столу. Сіла на стілець, поставила запакований в пакет, хліб на стіл. Ігор відразу відвів погляд від сестри. Взяв в руку ніж і тоді знову поглянув на неї, усміхнувшись. Вона відразу почала нервувати, коли побачила, це. Напружила коліна, якщо потрібно буде втікати. Але для того, щоб не видавати свій страх, вона взяла рукою кружку і почала пити каву.

- Я допоможу тобі відкрити його, — вільною рукою узяв хліб і почав відрізати ножем клейку стрічку на кінці кулька.

"Заспокойся, — підтримувала себе в думках. - Він хоче, лише допомогти тобі."

- Ян! - відрізавши клейку стрічку з хліба, Ігор відсунув його ближче до сестри, а ніж поставив ближче до себе. - Я хотів тебе дещо запитати — знову сперся ліктями на стіл. 

- Питай! - не відводила кружку від рота.

- Але попрошу тебе, щоб ти говорила правду, — знову почав дивитися на неї, широко відкритими очима, немов догадався, що їй від цього стає лячно.

"Невже він дізнався про те, що то я вчора слідкувала за ним, — відвела погляд від нього, поглянула на газову плиту."