9

Вдома хвилин двадцять мене жахливо нудило, все тіло почало нити, наче піднялася надто висока температура. Зрештою, я виблював, після чого хвилин десять лежав біля унітазу, сподіваючись, що Властомир, який мав прийти незабаром, не з’явиться просто зараз. Віктор повернеться додому не раніше, ніж через годину, тож часу на атаме має вистачити.

Ілля висадив мене біля єдиного в місті магазину ізотерики і поїхав геть, готуватися до е-е-е полювання на Леслава, я ж швидко купив у магазині свічки, які знадобляться для ритуалу і пішки поспішив додому.

Дорогою в голові полізли гнітючі думки: а чи не варто з’їхати і змінити сусідів? Неприязнь Віктора до магів крові і упирів до добра не доведе, принаймні мене. Власне. Це його вибір і засуджувати за це я його не збираюсь, але навіщо зайвий раз псувати собі нерви? З іншого боку новий переїзд означає пошук нових сусідів, а не минуло ще навіть шести місяців з моменту попереднього переїзду. Варіант, звісно, такий собі.

Я все ще обмірковував варіанти, сидячи біля унітазу у ванній, коли в двері нарешті подзвонили.

- А навіщо тобі мітла? – спитав у Властомира, відкривши двері.

Властомир стояв на порозі, у темній куртці, сорочці та світлих джинсах, а в правій руці він дійсно стискав держак мітли! Звичайної такої, як ото двірники підмітають удосвіта вулиці.

- Я на ній прилетів. І волів би зараз не стояти на порозі.

- Проходь! Почекай, серйозно?! Ти літаєш на мітлі?

Мітли вже давно вийшли з моди, років десь п’ятнадцять як. Вони підходять лише для коротких дистанцій, та і щоб на них літати – потрібна спеціальна мазь. До того ж, держак добряче так муляє між ногами.

Щоб літати на довгі дистанції потрібна ступа, але рецепт створення, так би мовити, загубився в століттях, тож зараз їх залишилося геть мало.

- Я вже відповів на твоє питання, - Властомир прилаштував мітлу в кутку і, роззираючись, почепив куртку на гачок. Я повів його на кухню. – Це дуже практично в межах міста. Стіл треба поставити посередині.

Різка зміна теми мене трохи здивувала, але я кивнув, ми пересунули стіл в центр кухні, так, що він опинився надто вже близько до входу. Властомир зачинив двері на кухню і, взявши дві табуретки, поставив одна навпроти одної з різник боків столу.

Я поклав пакет свічок на стіл, прибираючи звідти усе зайве. Поруч кинув пачку сірників і примостив ніж, якому судилося стати атаме.

- Ніж поки забери, - коротко кинув Властомир. Він встиг взяти його в руки і покрутити, роздивляючись.

Атаме судилося стати моєму старому ритуальному ножу, бо кухонний для цього діла – не найкращий вихід із ситуації. Не пускати ж у хід подарунок Нікіти, це надто хороша річ, щоб змарнувати її на Леслава.

Я поклав ніж на ще одну табуретку, яка стояла неподалік.

Ми всілися один навпроти одного. Властомир виглядав абсолютно спокійним та зосередженим, мені ж просто трохи стрьомно.

- Ти ж розумієш що ми робитимемо? Це аж ніяк не «добрі» чари, і в них аж ніяк не «добрі» цілі.

- Розумію, - кивнув я.

- І на одному з етапів ритуалу твоя кров знадобиться, це ти теж розумієш?

Ще один кивок від мене.

- Добре. Ритуал загалом не складний, головне зробити все правильно. Діставай свічки.

Пакет полетів у смітник, свічки на стіл. Властомир взяв одну, гніт миттю спалахнув. Свічки були білими і тонкими, інших у магазині не знайшлося, хіба надто вже чепурні і дорогі.

- Нам потрібно дев’ять точок, вісім кінцевих і одна в центрі, вона з’єднає решту.

Свічка трохи вигоріла і набрала рідкого воску. Властомир підвівся і перевернув її догори дриґом, віск полився просто на центр столу. Знав би, постелив би клейонку, бракувало ще зіпсувати стіл.

Коли з’явилася доволі помітна пляма, Властомир повів свічку далі, креслячи у свій бік пряму лінію. Я взяв ще одну свічку, почекав хвилинку, запалив вогник сірником і теж накреслив лінію у свій бік, не таку рівну як у відьмака, але, загалом, непогану.

Довелося накреслити воском вісім ліній, кожна відходила від центру до краю столу. Там ми капали воском трохи рясніше, аби потім встановити на місце свічку. Вийшло доволі моторошно, не зважаючи на те, що на вулиці зараз білий день.

- Я думав, у нас буде пентаграма.

- Ми ж не демона викликати будемо, - вигнув брову Властомир.

Воно й добре! Одного разу вистачить надовго.

Дев’ята свічка встигла згоріти майже наполовину, Властомир ще раз перевернув її догори дриґом, вогонь почав лизати білий віск. Відьмак різко опустив свічку в центр столу.

Я смикнувся, ледь не впавши з табуретки. Вісім різких струменів вогню пронеслися столом до свічок, ґніти яких в свою чергу миттю спалахнули, віск же залишився неушкодженим. Блін, якщо стіл обгорів, доведеться таки купувати новий!

- Спокійно, - Властомир загасив свічку, розвернувся і пожбурив у раковину. Вогонь на столі кудись зник, залишившись лише на свічках. – Потім не забуть викинути. Перший етап ми пройшли. Ідемо далі.

Відьмак роззирнувся, наче за нами міг хтось спостерігати.

- Поклади ніж в центр, на пляму воску, ми повинні відкрити ніж, щоб він міг приймати енергію.

- Е-е-е?

- Не в прямому сенсі, звісно ж. Просто очистимо його від всього, що він уже міг набрати в себе раніше, зробимо чистим.

Я кивнув і поклав ніж в цент, варто було опустити руку на рівень свічок, як волосся на руці стало дибки, тілом пробігли мурашки.

- А тепер просто повторюй за мною. Що у тверезого на умі, то у п’яного на язиці. Що у доброго не болить, то у злого серце щемить, що й порожнього не буває, то у повного геть немає.

Відьмак різко ляснув у долоні, я на мить завагався, чи цей рух теж повторювати, але теж ляснув. Щось голосно свиснуло, ніж, який лежав руків’ям до Властомира, різко смикнувся і розвернувся до нього лезом, з якого бризнув цілий феєрверк іскор. Цього разу я не смикнувся, бо мимоволі вже був готовий чогось неочікуваного.