Розділ 1. Сон в руку та незваний візитер

Що означають наші сни? Це спогади давно минулого, чи це ймовірності, складені зі шматочків нашої підсвідомості та пропущені через призму особистого досвіду та можливого вибору? Одвічна загадка.

Я спала і бачила яскраві картини, що одна за одною змінювалися, ніби розказували мою історію. У цьому сні, ніби перед очима, промайнули моменти моєї смерті, від введеної в спину "Іскри", що і спровокувала її, воскресіння на холодному патологоанатомічному столі у моргу, та життя після цього.

Що ж було після цього? Після цього настав найтемніший період мого сну та мого життя, що потонув у двомісячній депресії у суцільних втратах: себе, моєї роботи, власного життя, хлопця та всього, що до цього додавалося. А далі з'явився він. Даніель, ніби впав на мою голову, як сніжний ком, витверезив своїм беземоційним холодом, привів до тями, а коли сам почав розтавати, безсоромно проник під мою шкіру, бо я повністю просякла ним. Він відкрив мені інший світ, про який я навіть не здогадувалася, допоміг розкрити мої надприродні здібності, подаровані "Іскрою", вчив контролювати їх та став частиною мого примарного життя. І, як би я не перечила сама собі, як би не обманювала себе — Даніель мені більше, ніж подобався. Він став для мене набагато більше, ніж провідником між мною та моєю силою, більше, ніж просто вчителем чи знайомим.

Далі сон у прискоренні показав декілька останніх тижнів, що були досить важкими для мене. Мені прийшлося пережити багато випробувань, метаморфоз, я погралася в супергероя і втягла в це свою кращу подругу. Дотримавшись своїх моральних принципів, я звернула зайву увагу на себе та познайомилася зі справжнім Дияволом з крові та плоті. Більш-менш вистояла проти нього та отримала свою солодку нагороду.

Зараз, я спала та розуміла, що натрапила на найприємнішу частину свого сну, яка заставляла моє тіло мліти від задоволення. Більше чим впевнена, що уві сні я посміхалася, прикушуючи губи, ті губы, які зовсім недавно потопали від його м’яких та солодких доторків. Я бачила, як Даніель знову притискав мене до себе, пропускав руку крізь мої пасма та жадібно впивався в мої вуста, даруючи неземне задоволення.

Як у ванільно-романтичному фільмі, ми стояли на пісочному березі безкрайнього океану кольору прозорої бірюзи, пісок та прохолодна вода лоскотали наші ноги, сонце лагідно обволікало та зігрівало наші тіла, а ми тонули один в одному через обійми, через поцілунки. І все було так чарівно, але не довго, бо в одну мить погода навкруги змінилася: на зміну лагідному світлу прийшла холодна темрява, а спокійне море миттєво почало хвилюватися, настільки, що зовсім скоро величезні хвилі почали підходити до нас, руйнуючи такий райський світ.

Хвиля накрила нас з головою вирвавши мене зі світу фантазій у реальний. Вікна у кімнаті не було, та можна було здогадатися, що зараз був ранній ранок. Сон, як рукою зняло.

- О, Господи! - закричала я, коли побачила незнайомого чоловіка перед собою, ледве відкривши очі.

Я підірвалася так швидко та підібгала ноги до себе, навіть не розуміючи, що зі страху залізла на Даніеля, який спокійно посапував поруч не очікуючи нападу з мого боку та того, що йому мало не залізуть на голову.

- Ви хто такий?! - заверещала, підтягуючи покривало до себе, аби сховати частини свого тіла, хоча і була одягнена у піжаму. Напевно, це було рефлекторно, не так сховати тіло, як сховатися від неприємного незнайомця, який свердлив мене очима так, ніби пропалював.

- Що ти тут робиш? - запитав Даніель, щойно протер очі, поглянувши на незваного візитера.

Хлопець явно був незадоволений, але й не виплескував емоції подібні до моїх. Спокійний та врівноважений і точно впізнав цього неприємного на вигляд чоловіка. Я притулилася до Даніеля і він відчув мою необхідність в його підтримці та захисті, і за секунду обійняв мене та притяг до себе ближче.

- В гості зайшов, - відповів чолов'яга, як на мене приторним голосом, що різав мені вуха.

- Ти дав нам два дні, - продовжив Даніель розмову з незнайомцем, а я зовсім не розуміла про що йде мова. - Що сталося за ці... - потягнувся до годинника, який лежав на тумбі поруч ліжка, подивився. - За чотири години?

- Скучив, - знову сухо відповів неприємний чоловік.

- Аби не знав тебе — можливо б і повірив, - видихнув хлопець та протер однією рукою очі, іншою притискаючи мене до себе. А я і не проти, сама втиснулася в нього так, ніби приросла, як сіамський близнюк. - Як ти пройшов крізь охоронну систему ангару?

"Агов! Це хто взагалі такий, що Даніель з ним так по-особливому спілкується, наче нічого взагалі не сталося? Подумаєш, заперся у кімнату і задивляється на сплячих людей? Говорять так, ніби це норма, немов, це нічого такого." - У мене ще багато чого в голові промайнуло, та я воліла мовчати, продовжуючи й далі споглядати та бути німим слухачем у їхньому діалозі.

- Ти, що забув? - перепитав з єхидним прижмуром не відриваючи від мене очей. - Це ж мої люди встановлювали цю систему...

Даніель тільки видихнув, та напевно згадав, що окрім них ще й я є, бо потім хлопець звернувся вже до мене:

- Еміліє, познайомся, це мій батько, Захарій Едуардович. - спокійним голосом не виявляючи ніяких емоцій. Зате мене після цих слів накрило, як тією хвилею у моєму сні.

Батько?!

Шок.

Відчула себе занепалою жінкою, грішницею. Вчора перед сном лише поцілувалася з Даніелем, а таке відчуття, ніби нагрішила на декілька років вперед. Навіть перед мамою не було так соромно, коли вона вирішила, що ми з Даніелем коханці, а тут, ніби на гарячому спіймали, чи навіть свічку тримали.

Почервоніла в мить так, наче у басейн з фарбою пірнула і це ще було не все.

Тудух-тудух-тудух!

Тиск в грудях та в голові почав рости в шаленій прогресії, і я, вже навіть очікувала чогось на кшталт тріснутого келиха, але Даніель відчувши це, випередив мене. Хлопець впився руками у моє тіло та пропустив крізь мої, вже кам’яні від стресу м’язи, теплу хвилю, яка обволікала мене, як легка хмаринка.