Розділ 9. Історія одного батька

Давид Равський сидів у саду свого величезного маєтку, що багато років передавався у його роду від батька до сина, як найцінніша спадщина разом з величезними статками. У свій час це майно подібним чином перейшло і йому та стало його постійною золотою кліткою, адже невидимі пута відповідальності за свій рід на довгі роки прикували його до цього місця.

Ні, він міг в любий момент покинути маєток та поїхати куди заманеться, та сам факт того, що від його дій залежать десятки життів не давав його душі отримати бажане. Родинне гніздо потребувало свого лідера, а він потребував любові та підтримки — усього того, чим був обділений десятками років.

Ще в молодому віці він бунтував та противився законам та правила семи родин, які сотнями років ховали свої секрети від простих людей та керували ними утримуючи високі позиції в усіх галузях: економіки, політики, освіти, медицини та інших. Знаючи, що він є єдиним спадкоємцем свого роду, Давид кинув виклик своєму батькові та на деякий час зміг вирватися від гніту своєї родини. Саме у той найяскравіший період свого життя він познайомився з дівчиною, яка й по сьогоднішній день залишилася частиною його змученого серця. Світлана стала для нього променем світла в царстві темряви та постійних інтриг, вона подарувала йому весь спектр яскравих емоцій які не дозволялися у його родині та були майже під забороною. Вона подарувала йому найцінніше, що тільки він міг мати — дочку, маленький ком щастя з великими карими очима, якій він дав ім’я Емілія. Він був щасливий, але це щастя було надто коротким.

Кровний дар — "Іскра", стала для нього прокляттям і подібного він не хотів для своєї маленької дівчинки. Він знав, що, якщо він залишиться з ними, то роди дізнаються про них, а цього він аж ніяк не міг допустити. Вперше взявши на руки у пологовому будинку маленьке чудо, поглянувши у її очі, відчувши тепло її крихітного тільця, Давид одразу вирішив захистити її від подібної долі, а це можна було зробити лише одним способом — повністю зникнути з їхнього життя назавжди.

Він добре пам'ятав той день коли його серце розкололось навпіл, частина якого залишилася з дочкою. Він став для нього днем гнітючих здобутків та днем найцінніших втрат. Це був найважчий вибір у його житті, але на його думку і найправильніший.

Його життя змінилося до непізнаваності. Надягнувши маску беземоційності та душевної холодності він добре вжився в роль від якої постійно тікав: став тим, ким бажав бачити його батько, прийняв ненависні правила та почав грати за ними, а з часом перейняв увесь тягар роду ставши його лідером. За двадцять чотири роки жодна жінка не заполонила його серце, бо жодна не зрівнялася з його коханою Світланою, і Давид так і не спромігся дати продовження свого роду.

Багато років Давид Олексійович наглядав за своєю дочкою здаля, рівно так, аби жодна душа з його світу не знала про її існування. Він щиро радів її досягненням та співчував втратам, разом з нею переживав смерть її дідуся, що болісно раною кровоточило на душі у його доньки. Емілія та її мати були для нього свіжим ковтком повітря, тим життям, якого він ніколи не заслуговував та не мав би, адже відповідальність перед своїм родом накинула на нього тугий ошийник та прикувала проти його волі.

Роки швидко летіли, та останні були найважчими. Він відчував як загострюються відносини між родами, і що навіть рада сімох не може контролювати випади та протистояння між сім'ями, інтриги та холодну війну. Ампул з "Іскрою" залишалося все менше, а кількість померлих рекрутів збільшувалася. До безглуздого дивним було й те, що найбільша кількість смертей припадала саме на претендентів його роду, людей які несли окремий генетичний код, а це неабияк било по сім’ї, її положенню та праві у владі. Звичайно Давид Олексійович не віднісся до цього як до випадковості і останні п’ятнадцять років тільки те й робив, як працював над секретом цієї головоломки. І який він був по-лютому здивований коли пів року тому йому відкрилися деякі важкі та болісні факти, що говорили про змови між родами проти інших, і вони були направлені на поступове знищення деяких родин з метою збільшення свого впливу та влади.

Після карколомних відкриттів, перше, про що подумав Равський, було захистити свою кров та плоть, продовження свого роду та майбутнє для нього. Він знав, що не може у відкриту рвонути до дочки, розумів, що це тільки збільшить небезпеку яка чатує на кожному кроці, і був впевнений, що таким вчинком він сам приведе своїх ворогів до найціннішого у його житті.

Він не міг довіряти нікому, ні в своєму домі, ні за його межами. Знав, що за ним постійно слідкують, але робити все ж таки треба було щось, тому довірився Даніелю Полонському — хлопцю, який так само як і він у свій час, зараз тримався від родів подалі та вперто протидіяв своєму батьку, хоча і був спадкоємцем роду. Равський розумів, що Даніель не відмовить йому, адже у свій час він врятував хлопцю життя, тому, одного разу він таємно зустрівся з хлопцем та благав врятувати життя своїй дочці, про яку, поки що ніхто не знав.

Як і був впевнений Давид Олексійович, Даніель згодився на усі умови та пообіцяв захищати Емілію, а в разі екстреної ситуації вколоти їй "Іскру" аби мати бодай один шанс на продовження роду. Саме тоді Равський передав ампулу з "Іскрою" Даніелю, яку довгі роки таємно зберігав від родів як зіницю ока, та попросив скористатися нею тільки у крайньому випадку. Він навіть уявити собі не міг, що цей випадок настане через три місяці після їхньої таємної зустрічі. Коли Даніель доповів йому, що Емілія не витримала сили "Іскри", то вбитий горем батько мало не віддав душу богові, але на щастя його маленька Емілія чудесним способом воскресла та отримала побічні дії від "Іскри".

Поки Даніель на відстані слідкував за дівчиною та опікувався нею, Давид не покладав рук та шукав пояснень всьому, що сталося. Він облетів пів світу в надії знайти відповіді на питання і мало не здурів знову, коли у руїнах Тибету дізнався про подібні випадки, що проявлялися кілька сотень років тому. Його дівчинка стала настільки особливою, що цей дар став для неї більшим прокляттям аніж "Іскра". Дівчина стала "Чистим полум'ям" — надією родів на майбутнє і каменем спотикання до влади інших шести родів.