Розділ 21. Розповіді ревнивця

Даніель

- Радий, що ти змогла пережити ритуали сивої давнини та повернутися в мої обійми, - притягнув свою красуню дівчину за талію та відчув внутрішній спокій від того, що вона поруч.

Коли Вікторія та Елеонора з нею наговорилися вдосталь, а ті, хто хотіли улестити майбутньому лідеру роду Равських, привіталися, заглядаючи в рота новому рекруту, прийшла моя черга милуватися та насолоджуватися її присутністю.

Я, як сущий наркоман, притягнув Емілію до себе та втупившись носом у її зачіску декілька разів вдихнув її запах. Не запах духів чи шампуню, а саме її запах. Такий натуральний та п’янкий, такий рідний, який не можна описати та порівняти з іншими.

- Досить, - рефлекторно штовхнула мене ліктем та перебила мій солодкий момент. – На нас всі дивляться. І так, ніби потрапила в секту... – Обурилася.

- Звикай, - заграв очима, зовсім не звертаючи на інших уваги. Нехай дивляться. Нехай знають, що вона моя і тільки моя. - Ми сектанти, - грайливо продовжив, - любимо винюхувати гарненьких дівчаток.

- Блазень, - ще раз штовхнула мене та все ж розпливлася у чарівній посмішці.

Ось воно. Те, чого я добивався своєю грайливою поведінкою. Аби вона нагородила мене подібним поглядом у якому блискотіли іскорки, аби вона подарувала тільки мені свою посмішку, прикушуючи губи від вульгарності своїх думок, адже я в цьому впевнений, бо відчуваю все через наш зв’язок. Схиблений? Так, і мені це подобається. Зачарований нею, закоханий до нестями, і я обожнюю це відчуття, бо воно найсолодше, що тільки може бути у цьому світі. Відчуття зі смаком ейфорії та повного блаженства.

Аби, бодай пів року тому, ви мені сказали, що я так буду поводити себе на званому вечері при ініціації рекрута, я б беземоційно розвернувся, подумавши, що ви несповна розуму. Але зараз, коли я поєднався з Емілією в одне ціле та розбавив весь спектр емоцій на двох, у більшій мірі, кормлячись її, я сам перебуваю в невеликому шоці. Бо, ще кілька хвилин тому злився на неї та на спектакль який вона влаштувала перед усіма, але це все швидко випарувалося.

- Може втечимо кудись подалі від цього збіговиська? – не перестаючи тримати її біля себе, запитав, маючи надію на продовження вечора у більш інтимній обстановці з пристрасними поцілунками і більше.

- А ми можемо?

- Ну? – задумався, хоча добре знав, що це було її свято, на якому вона повинна бути присутньою до самого кінця. - Для пристойності можемо затриматися на двадцять хвилин, а потім злиняти по тихому. – Підбивав до гріха.

- Приваблива пропозиція, - зиркнула палаючими очима, погоджуючись на маленьку забаву, - напевно я нею скористаюся.

Моя дівчинка.

- Домовилися, - зрадів від цього. - Головне провести ці двадцять хвилин з користю, аби у цьому збіговиську виділити основних гієн та знати їх в лице. – Швидко перевів тему на більш продуктивну.

- Чому саме гієн?

- Тому, що ці тварюки нападають лише в зграї та кусають нишком, коли ти цього менше всього очікуєш. – Відповів, відчуваючи, що провів найточнішу аналогію, аби вона зрозуміла з ким має справу. - Подивись он туди, – махнув головою вліво, де перетирала, щось важливе трійка ненависних мені людей з самого дитинства, серед яких був товстун, що зараз емоційно махав руками, більше всього заведений від її витівки. - Ти з ними вже знайома, - продовжив далі, відсторонивши від хижаків погляд та одночасно шукаючи офіціанта з тацею в руках та келихами наповненими шампанським.

- Товстун, над яким ти сьогодні познущалася – Веніамін Маїк. – Передав один із келихів Емілії та продовжив знайомство. – Він лідер свого роду, але зайняв свій пост не за правом крові. Його дружина померла у автокатастрофі, і Маїк отримав владу яка перейшла до нього разом із неймовірного розміру спадком. Зараз він відповідальний за банк “Іскор” яких з кожним днем все менше і менше, а на додачу, за останні роки “Іскра” почала вбивати ще більше рекрутів і я не здивуюся, якщо з часом ми дізнаємося, що з ампулами щось не те.

Затих на деякий час аби переконатися, що за нами не підслуховують. Зробив декілька невеличких ковтків та продовжив.

- Леонард Басс, - назвав наступне прізвище та поглянув на Емілію, що безсоромно роздивлялася трійцю, а я в цей час став так, аби бути до них спиною. – Високий статний чоловік з великим перстнем на пальці, як символ його сили та влади. Якщо бути чесним, то у роду Басса тече найчистіша кров, така ж як і у твоєму роду. Всі інші роди з часом перемішалися між собою та вивели, щось інше, залишивши тільки прізвища. Саме тому Леонард вважає себе кращим за всіх і тихо мріє бути коронованим. – Зробив ще декілька ковтків. - Ти колись запитала мене, чи роди воюють між собою, так ось, у Басса може бути тільки один конкурент – твій батько, рівноправний по крові. Той, що ніколи не дозволить йому стати монархом серед людей, що мають надприродні здібності.

- Весело у вас тут, - проронила декілька слів Емілія та обдумуючи щось своє, зробила ковток ігристого, а я слідкував за кожним її рухом, ніби зачарований.  

- Філіп Чорний, - вискочив із-під дії чар та назвав останнє прізвище. - Хоча, якщо чесно, я б краще назвав його “хмурим”. Ніколи не бачив на його обличчі емоцій більших за хмурий та пронизливо-холодний погляд. Роками наглядаю за ним та все ніяк не можу зрозуміти його мотивів бути серед змовників, а те, що вони змовники, ясно як божий день.  

- Дозвольте представитися, - знайомий чоловічий голос перебив мої слова та думки Емілії, звернувши на себе увагу. - Адам Басс, - представився молодий чоловік до моєї дівчини, явно ігноруючи мене та нахабним чином взявши її за руку, поцілував її. - Я кровний наступник та майбутній лідер свого роду, рівноцінно як і Ви.

Емілія знітилася та все одно не стала виривати свою руку з лап цього гада, а я почав злитися і не міг промовчати в його бік.

- Такий же придурок як і у минулому, - мене починало колотити від того, що цей паршивець звернув увагу на моє.