8

Босворд Шенборн

Ранок почався з шуркотіння миші біля ліжка в одному з найкращих покоїв борделю мадам Омун. Я ненавидів ранки. Вони будили і кидали у справи, які потрібно було виконувати задля розвитку нашого роду. Поруч міцно спало найкрасивіше створіння у світі. Я забув ім'я, але тут всі її називають Сплячою Красунею. Вона завжди залишалася на всю ніч, а плату брала лише за три години. Якщо й існували кришталево-чисті куртизанки, то Спляча Красуня була однією із них. Я хотів забрати її у свій маєток, але там і так вже було багато дівчат, яких я викупив із цього дому. Якщо Мері дізнається, звідки я їх приводжу… Не хочу про це думати.

Я вийшов на ожвавлену вулицю, де зусібіч їздили карети й ходили селяни. Мені тут подобалося, хоча Мері хотіла б поїхати до столиці. Я даю їй все, що вона просить, і не розумію, звідки у неї жага мати більше. Ми з одного роду, але її родова лінія завжди була ненаситною. Невже не можна просто бути щасливим через те, що у всій окрузі немає більшої знаті, ніж ми? Мене все влаштовує, а от мою красиву, нестерпну Мері… Я взяв її, коли їй було лише п'ятнадцять. Проте, відсутність життєвого досвіду не завадила їй крутити мною у різні боки. На додачу, минуло вже п'ять років, а вона досі не народила мені нащадка. Я боюсь, що взагалі взяв безплідну жінку. Якщо це так, то доведеться діяти радикально.

Карета зупинилася біля головного входу в маєток. Я краєм ока помітив прекрасний силует Мері, яка стояла біля вікна на другому поверсі, і попрямував до дверей.
— Пане, рада Вас бачити!
Біля входу стояла служниця Катерина, яку я довірив для благовірної. Вона була незвичної зовнішності: темне, як смола, волосся сягало колін, коли вона його розплітала, а очі були – ніби скажені. Після першої ночі з нею у борделі я тут же її викупив. О, що ця бісова дівка витворяє в ліжку.
— Я хочу Вам дещо розказати! — Катерини ступила крок до мене.
— Зачекай! — заперечив. — У тебе багато справ, приходь ввечері в мій кабінет.

Мері зустріла мене холодним поглядом у своїх покоях. Її зелені очі нагадували мені смарагди, які виблискують, коли сонячне світло потрапляє їй на обличчя.
— Добре, що Ви повернулись, — лиш видавила з себе графиня.
— Як бал?
— Прекрасно.
Вона сиділа на своєму великому ліжку, вдаючи, що читає книгу.
— Я сумував за Вами.
— І я за Вами, — відповіла, не відводячи погляду він книги.
Я сів на стілець, який стояв біля ліжка.
— З твоєї поведінки не скажеш, що ти сумуєш!
Мері відірвала очі від сторінок і глянула на мене, як змія, коли цілиться, щоб вкусити.
— На моєму балі була куртизанка.
Моє дихання збилося. Куртизанка? Отже, вона знає лише про одну.
— Не знаю, про що ти.
— На щорічному осінньому балу, який я влаштовую уже п'ятий рік, грала куртизанка з дому мадам Омун.
Її гордий стан завжди збивав мене з думки. Я не очікував, що вона розкриє мене так швидко.
— Люба, дівчині потрібні були гроші, — обережно промовив, — я допоміг їй трохи заробити чесним шляхом.
Жінка встала з ліжка і попрямувала до вікна.
— Ми боролися за це багато років, — вела дружина. — Ти хочеш збезчестити наше ім'я?
Як же вона дратує мене своєю манірністю і нещирістю.
— Тебе хвилює лише репутація?
— А що ще мене повинно хвилювати?
Цього терпіти я не міг. Я б схопив її тонку шию і задушив, як отруйну змію. Ця жінка зводить мене з розуму. Вона молода і красива, але серед місцевих селючок і служниць є не менш вродливі дівчата. Вони мають менше грошей, тому не кожен може розгледіти їхню красу. А я можу.
— Знаєш що, люба, віднині ти не вийдеш з палацу, допоки не станеш більш ласкавою до свого чоловіка. А якщо подаруєш мені нащадка, я подарую тобі окремий маєток.
Жінка не поворухнулася. Вона дивилася на горизонт, стоячи біля вікна, але я знав – вона все прекрасно почула. Якщо справа стосується особистого маєтку, де вона буде за головну, то тут вона більше, ніж уважна.

Зазвичай більшу частину свого часу я проводжу в особистому кабінеті. Вже давно не спав у своїх покоях. Та й нема потреби. Раніше ми спали там разом з Мері, але вона кохається зі мною лише після подарунків. Сьогодні я нічого їй не привіз, ще й ця куртизантка-піаністка… Я люблю свою Мері. Часто ненавиджу. Вона єдина жінка, яка може викликати у мені бурю емоцій. Знаю, я старий для неї. Сорокарічний граф, який приводить в дім повій, – не найкраща партія, але я можу їй дати все.

Роздуми розвіяв гуркіт за дверима.
— Заходь!
Катерина тихо ввійшла і попрямувала до мого столу. Її коричнева сукня з білим фартухом ідеально на ній сиділа. Вона здавалася навіть елегантною, не те, що ті пишні з оголеними грудьми сукні у домі Омун.
— Вибачте, раніше не могла. У пані боліла голова, тож я робила їй масаж.
— Ти хотіла мені щось сказати?
Служниця дивилася під ноги. Вона явно хвилювалася.
— Кажи вже!
— На балу, який влаштовувала пані, був чоловік з іменем Егер, — дівчина підняла на мене погляд. — Мені здається, у пані з ним роман.
— Що означає «здається»? — сердито гримнув. — Невже ти розпускаєш чутки у маєтку на свою пані?
Катерина перелякано вирячила на мене свої великі круглі очі.
— Що Ви, пане, я просто хотіла… Ви ж самі просили…
— Слухай, я привів тебе сюди, щоб ти слідкувала за моєю дружиною чи розпускала плітки?
Катерина лиш винувато дивилася на мене з витріщеними очима.
— Пане, — тихо мовила, — на балу вони пробули годину у садку.
Мені здалося, що моє серце перестало битися.
— Самі?
— Так, я особисто слідкувала за ними.
— І що ти бачила?
— Я стояла біля будинку, я нічого не бачила.
Наказавши Катерину десятихвилинним грубим коханням за невміння користуватися своїми великими очима, я відправив її з кабінету.

Потрібно діяти швидко і рішуче. Зранку я осідлав коня і відправився до відьми. Ніхто не знав її справжнього імені, бо вона ніколи не відрекомендовувалася. Я був у неї вже неодноразово і завжди отримував ту допомогу, яку прагнув.
Вона стояла на дорозі біля свого одинокого серед хащів будинку. Не було сумніву, що вона знала про мій приїзд.
— Добрий день! — гукнув я до неї, наближаючись на коні.
— І Вам добрий день, — посміхнувся до мене беззубий старий рот.
Ми пройшли у стару маленьку хатину. В ній завжди був солодкуватий запах зілля і меду. В прихожій стояв старенький стіл, за яким відьма приймала відвідувачів.
— Я думаю, що моя дружина мені зраджує, — почав розмову. — Ви не могли б сказати, чи це точно правда?
Жінка взяла мене за руку.
— Зараз подивлюся, — сказала старечим голосом.
Раптом вона відсахнулася, а в очах я прочитав страх.
— Що там? — нетерпляче спитав. — Що Ви бачили?
Відьма сіла на стілець і зняла хустину з голови. Сіре волосся лягло на плечі.
— От, що я Вам скажу, — переводячи подих, промовила стара. — Тут недалеко є заклята скеля, про яку Ви самі знаєте. Візьміть дружину і скиньте її з тієї скелі. Якщо виживе – не зраджувала.
Я витріщився на відьму. До цього часу мені ніколи не доводилось щось робити власноруч. Завжди платив їй гроші й вона зі своїми молитвами й зіллями розв'язувала мої проблеми.
— А можна іншим шляхом дізнатися? — запитав я, стиснувши в кишені монети. — Я заплачу!
— Не в грошах справа, — мовила стара. — Ваша дружина має захист – моя магія проти неї безсила.

Дорогою назад я не міг заспокоїтись. Якщо моя дружина виживе – це добрий знак, і я перестану її ревнувати. З іншого боку – мені доведеться пояснювати її зникнення надокучливій рідні. Це було добре розв'язання проблеми. Завтра повезу її на скелю.