Шенборн

12

Наступними днями всі думки були зосереджені на подіях мого життя. Носячи дві масивні сережки, я помітила, що люди все-таки звертають на них увагу і косяться то на одне вухо, то на інше. Напевно, нічого мені не говорять через ввічливість. Я ходила на навчання і працювала. В голові виникали роботи Ріхарда Донскіса. Врешті-решт, я вже звикла до думки, що, поки житиму з Тамарою Романівною, мене завжди будуть переслідувати картини котів.

Жінка після того, як ми відвідали виставку картин, не зупинилася. Тепер вона вмовляла поїхати з нею в автобусний тур Європою. Якщо на ту виставку я погодилась відразу, то цього разу сказала, що подумаю. Мені зовсім не хотілося їхати перший раз у Європу зі своєю хазяйкою середніх років. Але та останнім часом почала сяяти, й мені не хотілося порушувати її щастя. Було відчуття, що я – єдина людина в цілому світі, з якою вона може проводити час.

Сьогодні, дошкандибавши до квартири й стоячи біля дверей, я усвідомила, що забула зранку ключі. Це зі мною вперше. Я почала дзвонити – тихо. Невже пані Тамари немає дома? Такого я теж не пам’ятаю. Вийнявши з сумочки смартфон, поспіхом набрала хазяйку. На дзвінок ніхто не відповідав.
«Ще цього мені не вистачало».

На годиннику була одинадцята вечора і все, що я зараз хотіла, – бути за цими дверима. Повечеряти і лягти спати. Я втомлена, голодна і зла. Від безвиході навіть заплакала, але це не допомогло.

Зненацька виникла ідея піднятися до сусідки Наталі, можливо вона пустить мене переночувати за невеличку плату. Зібравши останню дрібку сил, я вийшла на поверх вище і зупинилась перед дверима «тієї відьми», як говорить пані Тамара. Я була настільки вимучена, що кіт Маркус мене точно не злякає. На дзвінок, як і минулого разу, ніхто не відповів. За ним прозвучали два глухі удари. Після мовчання я знову гупнула два рази, але більш впевнено і гучно.
— Ви чого галасуєте?
Навпроти відчинилися двері, за якими стояв чоловік в одних шортах і з голим пивним животом.
— Я до пані Наталі.
На секунду мені здалося, що в нього на обличчі промайнув жах.
— Вона померла рік тому, — вже тихіше відповів сусід.
Не вірячи почутому, я насупила брови.
— Не може бути. Вона днями була з нами на виставці картин.
Чоловік поспіхом перехрестився.
— Сам бачив, як її виносили звідси у білій сукні.
Тілом пройшовся холод. Невже в тій сукні, в якій вона була на виставці Ріхарда Донскіса?
— А хто тут зараз живе?
Чоловік закотив очі.
— Її племінниця – Люба.
Подумавши, що ця Люба збрехала щодо свого імені, я спитала:
— А у неї є коти?
Чоловік здивовано підняв брови й прицмокнув губами. Я його явно дратувала. Тож не дивно, що не дочекалася відповіді, адже він грюкнув дверима.

Залишившись сама у холодному під'їзді, я вирішила відправитись у найближчий готель. Дешевше було переночувати в хостелі, але мені хотілося кращого відпочинку. Готелі у Львові – то ціла законна система вимагання останніх грошей. Охочі отримати чайові за прибирання, вечерю і навіть милу посмішку отруювали мені душу.

Заселившись у найдешевший номер готелю «Данило», що у центрі, я там же повечеряла млинцями з м’ясом. Хоч номер був найдешевший, але мене цілком влаштовував: велике двоспальне ліжко з зеленою ковдрою, стільці з темного дерева і рожевими сидіннями, круглий стіл з білої деревини, телевізор і вікно з виглядом на вулицю Валову. Гарно, хоча, як на мене, в інтер’єрі повний несмак.

Я довго не могла заснути, оскільки нові запахи й звуки «ахаючих» сусідів мені заважали. Але, врешті, я була занадто втомлена, щоб довго валятися у безсонні.

Уві сні я узрівала кота Маркуса. Картинка розпливалася і я не могла зосередитись на тому, що бачу. Рудий кіт простягав до мене свої великі важкі лапи. Його хазяйка, струнка пані Наталя, танцювала вальс, а біля її ніг сновигали всі двадцять котів. Я розуміла, що Маркус – головний. Він – уособлення нечистої сили, і його потрібно позбутися. Сусіду, який сказав, що Наталя померла, я не вірю. Що б там не було між мешканцями будинку, мені зрозуміло одне – сусідку з котами ненавидять. Впевнена, що це Маркус в усьому винен, тому і вважають Наталю відьмою. Мої думки бродили між картиною котів, які вальсують, і несподівано я розплющила очі. Залишки сну літали по номері готелю. Я звелася на лікті.

На годиннику була сьома ранку. Сьогодні вихідний, тож не потрібно було йти на навчання і роботу. Бажання йти додому у себе не знайшла. Не можу уявити нашу розмову з пані Тамарою. Якщо буду звинувачувати її в тому, що до неї не можна дотелефонуватись, то сама отримаю на горіхи. Та, зрештою, забути ключі може будь-яка людина.

Я потягнулася, закинувши руки вгору, і подумала, що непогано було б, якби у номер зайшов мускулистий чоловік у білому готельному халаті з тацею кави та свіжого круасана. Видихнувши, я змирилася, що це не станеться, і ввімкнула телевізор. Як давно я вже не дивилася цей ящик з різними передачами? У батьківському домі їх аж два. До мами чи, швидше, до батьків, бо батько, нарешті, повернувся від коханки, я їжджу рідко. Точніше сказати, останні рази я була на Різдво. Бажання спілкуватися з батьком у мене не було, а от він проявляв неабияку ініціативу. Побачивши, що я купила мамі шубу, він зрозумів, що від мене може бути користь. Та тільки я не збираюся засипати його подарунками. Терпіти його бездіяльність – це одне, а от його гульвіський спосіб життя мене дратує.

Згадавши про домовленість, я вирішила зателефонувати Сергієві близько обіду, а зараз хотіла лише ніжитись у постелі й перемикати канали.

Раптовий дзвінок опустив мене з блаженства на землю. Це була Тамара Романівна.
— Слухаю, — мовила.
— Софійко, я бачила, що ти телефонувала вчора ввечері, — говорила так, ніби просила пробачення. — Я вдома не ночувала, бо мала деякі справи.
— Так, я забула ключі, коли йшла на пари.
— Ой, — скрикнула пані Тамара, — де ти зараз?
— У подруги, — збрехала.

Після розмови мої тривожні думки стали повертатися. Більше не хотілося валятися у ліжку. Я встала і почала збирати маленькі тюбики шампуню, кондиціонера й одноразовий гребінець. Все це і так потім забирають покоївки, позаяк це входить у ціну номера. Провела рукою по дзеркалу і посміхнулася. Я була гарненькою. Обличчя біленьке з легким рум'янцем, губи насиченого кольору і густе темне волосся. Я подобалась собі. Не знаю, наскільки довго протримається мій стан самовдоволення, але зараз я щаслива. У мене є гроші, робота, а головне – вдача на моєму боці.

Я виселилась з готелю о дванадцятій. Сьогодні був сонячний день і перехожі мені здавалися щасливими. Вони гамірно спілкувалися і посміхались. Я йшла з єдиною сумочкою в стилі сетчел, щоб зустрітися з Сергієм. Додому вирішила не заходити.

Стрітися ми домовилися у «Львівській мануфактурі кави», що на вулиці Братів Рогатинців. Коли я зайшла всередину, мене вразив інтер'єр закладу. У Львові багато таких кав'ярень, але я досі дивуюся такій затишній атмосфері. Мені здавалося, що круглі маленькі дерев'яні столики вже наскрізь пропахли тим запашним напоєм. По закладу були розставлені мішки, нібито з кавою, і це мало свій шарм.

Офіціантка запропонувала мені самотній столик біля великого вікна, який виходив на прохідну вулицю. Я вивчала меню і не могла зосередитись. Зіваки, які сновигали по той бік скла, все дивилися на мене.
«Для чого робити великі вікна, якщо за ними прохідна?»

Розглядаючи меню, я краєм ока помітила, що на мене дивиться елегантна жіночка середніх років у вишуканій бежевій сукні, а за її столиком сидить маленька дівчинка десь п'яти років у блискучій синій сукенці. Напевно, внучка. Мені стало ніяково. Вона дивилася на мене, як на простачку, яка не гідна сидіти в одній кав'ярні з нею. Я зняла розстібнутий пуховик і повісила на стільці. Жінка, помітивши це, закотила очі.
«Що їй треба?»

Раптом я зрозуміла. Сьогодні я зовсім не нафарбована. Моя вицвіла в'язана кофта виглядала убого разом з синіми джинсами. Я, справді, виглядала не найкраще, в порівнянні з усіма іншими відвідувачами цього закладу. Принаймні зараз. Несподівано для себе усвідомила, що мушу щось сказати цій зарозумілій жінці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше