Шенборн

19

Надвечір, коли кут падіння сонячних променів став гострішим, а його відтінки набули багряного забарвлення, ми з Сергієм рушили вулицею Шевченка. Я попросила зайти на Янівське кладовище до Тамари Романівни.
— Де ти тепер живеш?
— У її квартирі, — показала поглядом на склеп пані Тамари.
— Що? Ти не збираєшся з'їжджати? — він був спантеличений. — У неї є родичі?
— Заспокойся, все добре!
— Софіє, це незаконно!
— Все законно. Пані Тамара переписала на мене житло.
Очі хлопця вирячились від несподіванки і в них я читала запитання, але губи його не рухались.
— Так, в житті таке рідко трапляється, але в неї більше не було на кого.
— Не може бути! — лише видавив з себе Сергій.

В склепі, де була похована пані Тамара, також спочивав і її чоловік. Я вирішила, що, якщо ця жінка обрала мене спадкоємицею її квартири, то прибирати за склепом і спостерігати за його станом буду тепер я.
Думками попрощавшись і подякувавши жінці за її цінний подарунок, я схопила Сергія за руку і потягла на вихід.

Розпрощавшись з хлопцем на Соборній площі, я зайшла в аптеку. Сергій наполягав, що хоче мене провести, але я спиралася на те, що погано себе почуваю. Останнім часом біль у голові не давав мені спокою. Мама каже, що у мене всі признаки мігрені, але я відчувала, що справа не в цьому. Стан моїх мочок вух то погіршувався, то навпаки, здавалося, що все загоюється. Йти в лікарню було страшно, бо в мене взагалі з’явився страх знімати сережки. А що, якщо все те, що я маю, в одну мить зникне?! Я не хотіла так ризикувати. Поки що просто куплю таблетки проти болю і щось проти запалення.

В аптеці, що в центрі міста, як завжди, була довжелезна черга. Вистояти в ній – справа не для хворих. Я завжди відчувала, що очікування змушує моє серце калатати від нетерпіння, і ладна була закричати від такої ситуації. Наприклад, в шкільні роки вчителька казала нам за чергою читати книгу вголос. Я не могла нормально читати текст через те, що мене кидало у приступ паніки, доки доходила моя черга. У психології я мало розбираюся, але впевнена, що цьому є логічне пояснення. От тільки зараз, стоячи за високою жінкою, яка тримала крикливу дитину за руку, я хотіла розвернутися і вийти. А точніше сказати – закричати на весь голос і вибігти.
— Шановна, Ви мене чуєте?
Я стояла біля каси й глипала на фармацевтку.
Ззаду мене прозвучали невдоволенні стогони.
— Мені щось проти головного болю.
— Що саме?
«Дідько, я ж сказала «щось», вона геть оглухла?»
— Не знаю.
За спиною люди вже відверто злились. Я відчула в повітрі наелектризовану атмосферу.
— Дайте Цитрамон, — нарешті, вимовила я.
Згадала, що чула про ці таблетки від мами, яка пила їх від болю в голові.
— Все? — запитала роздратована жінка.
— Ще щось від запалення.
— Якого запалення?
«Невже існують види запалення?»
— А від якого є?
За спиною почали лунати відверті глузування і сміх.
— Що у Вас болить? — запитала пані за віконцем. Її явно починала веселити ця ситуація.
— Вуха, — мовила я.
— Тоді Вам потрібні краплі, — вона щось поклацала на клавіатурі й додала: — у нас зараз є в наявності Отинум. Давати?
«Краплі? Вона мене не так зрозуміла»
— У мене запалення мочок вуха.
За спиною роздався голосний сміх. Фармацевт закрила рот рукою, а потім сказала:
— Так зніміть ці старі сережки. Вони, напевно, поіржавіли в Ваших вухах.

Від нестерпної ситуації я злісно стиснула в руках свою сумку і вибігла навулицю. Свіже повітря вдарило в обличчя і мені стало краще. Що це взагалі було? Чому наявність черги й очікування так збиває мене з пантелику? В аптеку більше вирішила не заходити. Врешті, у мене вдома залишився Нурофен після застуди.

Я точно мала якусь фобію, зв’язану з чергами, бо в житті вже не так багато ситуацій, які змушують мене поводитись так, мов я – повна ідіотка.
З цим почуттям порушеної гармонії зайшла у темний під’їзд. Світла не було. Швидше за все, хтось повикручував лампочки, бо вікна у сусідів світилися.
Через темряву і тишу пам'ять почала воскресати засторогою сусідки Наталі про незнайомця, який хоче забрати у мене сережки, й про силует чоловіка, який я нещодавно бачила у вікні біля собору. Не бажаючи сюрпризів, я дістала мобілку і збільшила яскравість дисплея. Вслухуючись до тиші й підсвічуючи все телефоном, я переконалася, що у під'їзді нікого нема.

Насторожено оберталася кожні дві секунди, аби переконатися, що, крім мене, на сходах більше нікого немає.
Нарешті, стояла на третьому поверсі. Встромивши ключ у серцевину, я почула шурхіт поверхом вище. Серце затупотіло, тому я чимшвидше відчинила двері й увірвалася всередину. «Хто це?» В голові виник образ чоловіка, який полює за моїм скарбом. Перевівши подих, я приклала вухо до дверей, щоб переконатися у тому, що там все-таки хтось був.

***

Зранку я діяла швидко: сумка спакована, обличчя нафарбоване, всі гроші зі мною. Я вирішила зачинити цю квартиру і переїхати до Аргама Мисаковича. Залишатися тут ставало небезпечно. Підтвердження цьому не було, але якщо пані Наталя знає про сережки, то не виключено, що існує той чоловік, який днями чатував біля моїх дверей.
— Алло, — почула я в слухавці сонний голос.
— Добрий день, пане Аргаме, — останнє я вимовила з посмішкою на обличчі. — Я вчора довго думала над Вашою пропозицією і вирішила таки переїхати до Вас.
— О, мілая, це ж чудово! — голос чоловіка був задоволений. — Коли тебе забрати?
— Я б хотіла до того, як мені потрібно буде йти на роботу.
— Що? — здивувався він. — Тобі ж на дев'яту.
— Угу.
«Невже він не може початок мого робочого дня змістити на деякий час?»

Сьогодні Аргам Мисакович дозволив мені відгул. Він особисто зателефонував Олександру Петровичу і повідомив про те, що дає мені вихідний. Чоловік хотів увести мене у свій будинок офіційно і без поспіху.
— Як тобі?
Я стояла у просторому зеленому дворику і переді мною красувався триповерховий будинок з готичним дахом.
— Виглядає, як замок, — сказала я перше, що спало на думку.
— Це готичний стиль.
«Для чого?» – хотіла запитати, але вчасно спинилася.
— Будеш тепер здєсь королєва, — засміявся Аргам.

Бути королевою у чужому будинку я не збиралася. Принаймні доти, доки моє ім'я тут не буде вписане.
— Подобається?
Увійшовши у просторий коридор, я була вражена шикарним інтер'єром: вбудована шафа з позолотою, м'які пуфи, натерта до блиску підлога.
— Вам хтось допомагає прибирати?
— Ні, це були обов’язки моєї дружити, — чоловік, не роззуваючись, пішов прямо і звернув направо, де були світлі бежеві двері. — Тепер це будуть твої обов’язки.
Прибирати весь цей маєток? Та це ж повний робочий день без обідньої перерви.
— Ви серйозно?
— Ні.
Чоловічий сміх залив увесь простір.
Як же мені не подобались його жарти.

Я, також не роззуваючись, пішла за ним. Він стояв у просторій вітальні біля бару і тримав в руці бокал. За кольором я зрозуміла, що це коньяк. Та і без того давно помітила, що в нього залежність від цього напою.
— У мене для тебе є подарок, — сказав чоловік, наближаючись до мене. — Закрий глаза.
Заплющувати очі мені не хотілося, але я ледь посміхнулася і зробила, як він сказав.
Аргам відсунув пасмо мого волосся і торкнувся мочки вуха.
— Що Ви робите? — зненацька крикнула я.
Чоловік розгублено дивився на мене, як на божевільну.
Я помітила, що в його руках була коробка із золотими сережками.
«Дідько», – подумала я, перш ніж щось сказати.
— Просто, в мене вушне запалення, — промовила швидко. — Гарні, — додала пізніше, показуючи на золоті прикраси.
— Я помітив, що ти любиш носити сережки, але твої стариє. Я купіл тєбє новиє.

Не розуміючи, як мені діяти далі, я терміново попросилась у дамську кімнату. Чоловік провів мене до дверей, які були в протилежному напрямку від вітальні. Зачинившись, я стала біля великого дзеркала з позолотою.
Напевно, настав час зняти сережки. Думаю, нічого страшного не станеться, якщо сьогодні я побуду в інших. Все-таки від Мері ніяких застережень з цього приводу я не чула. Я взяла і помалу почала витягувати сережку з мочки, яка стріляла і пульсувала від болю. З бажанням не втратити цього багатого чоловіка я витягла першу сережку. Помацавши вухо, помітила, що звідти сочиться гній. Отже, у мене інфекція і, судячи з усього, вже давно. Мабуть, погано обробила сережки після того, як вийняла їх з сирої землі.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше