Частина перша

Мендасіум – світ, в якому не існує зерна правди. Він охоплює свою жертву всіма щупальцями та не залишає іншого вибору, ніж залишитись тут назавжди.

Мендасіум – держава, в якій править надзвичайно жорстокий чоловік. Він іде по теренах своєї зажерливості, заздрості, гніву і не зупиняється ні перед чим. Що для нього стане точкою спокою? Коли весь народ вимре? Коли кожна дівчина стає його власністю? Коли навіть немовлята будуть знати його ім’я? Ніхто не в праві цього знати. Тому прикидайтесь глухими та сліпими, радіючи появі Владики, що править в ілюзорно-прекрасному Мендасіумі.

Мендасіум – це кожна людина, народ, слово брехні, ілюзія. Сюди потрапляють втікачі з паралельних світів. Вони беруть участь в безсмертних гладіаторських боях, надіючись вибратись із цього раю. Та тільки сам Мендасіум цього не бажає. Раз попробувавши страху жертви, він готовий йти до переможного кінця, доводячи бідолаху до смерті. Чи зможеш ти витримати цю напругу? Хвилювання перед початком бою? Азарт від перемоги чергового учасника? Радість натовпу, переданий тобі? Все це неважливо. Важливе інше.

Чи сам Мендасіум дозволить тобі це відчути?

Ахілл ніколи не задумувався над цим, він був молодим, полум'яним юнаком, котрий бажав щезнути звідси, як і кожний втікач. Йому ці люди були споріднені душами, тому що кожен, хоча б раз бажав кудись подітися. Тільки з часом це полум’я згасало і залишило за собою лиш згарище. Хіба на таку долю він заслужив?

Переможець четвертого турніру Ахілл Пустельник впав на саме дно після поразки. Саме в такому стані опущення і розчарування його знайшов Тихон, місцевий правопорушник. Здавалось би, що тепер Ахілл буде жити нормальним життям, грабуючи в багатих і віддавати бідним, як це робив Робін Гуд. Ось тільки не все так просто. Ахілла спіймали й тримали закутим в темниці без їжі та води кілька днів, а перед тим як відпустити затаврувати літерою W, що в Мендасіумі вважалась знаком раба. Знайшовши його знову на вулицях ілюзорного міста, один багатів вирішив привласнити переможця турніру собі. Він використовував юнака за своїм бажанням: привласнював його фізичну та психологічну силу. Тому не варто тут заглиблюватись в подробиці. Думаєте він здався? Ні! Одного жаркого дня він напав на свого «господаря» і залишив покійника без голови. Після цього були вічні переховування, погоні, полювання, що не закінчились і до сьогодні. Мендасіум звик, що його громадяни помирали в бою, але коли раб убив багача — це стало важливим моментом в історії. З того часу втікачі отримали надію і тихої зоряної ночі збирались біля вогнища, прославляючи легендарного Ахілла.  

Сама ж легенда себе такою не вважала. Хлопець продовжував працювати на Тихона, але уже більш скритно. Кожного дня він досліджував пустелю Вірної Загибелі та по можливості приводив нових втікачів. Ось так він і зустрів її. Дівчина сиділа на піщаній дюні й набравши піску в руки дивилась як він розсіюється через пальці. Погляд її був затуманений, але досі незнайома йому голубизна захоплювала. Русяве волосся на середині було іще заплетено в косу, а вже до кінця воно розпліталось, не мавши чогось, що могло б зафіксувати зачіску.

– Ваша краса вражає світ, та чи достойний я, її з собою вести? – здавалось би звичайна фраза, але сказана так чудернацьки, що брови незнайомки піднялись вгору.

Це була ідея Тихона, якщо він буде так говорити, втікачі не здогадаються, хто він є насправді, а іще зміна стилю одягу та понурий погляд. Хоч як це не було незвично, хлопець зголосився грати свою роль. Він м’яко взяв її за руку та повів в напрямку до фортеці. Втікачів було впізнати легко, на них завжди був одяг сіруватого кольору та пов’язки на ногах, уже потім вони діставали гроші на обновки від Владики, але до тих пір вдовольнялись тільки цим мішком. Дальше вони пройшли через ворота, сховались від стражників і нарешті опинились «вдома». Всього в будинку жило шестеро осіб: Ахілл, Тихон, його дружина Римма та трійко втікачів, яких брюнет знайшов недавно. Зрозуміло, що кожен був посвячений у таємниці Ахілла і знали його досить добре, але коли юнак приніс на руках дівчину — це стало для них новиною. Зазвичай, він ніколи не турбувався за здоров’я та самопочуття втікачів, хлопець вважав, що виведенням їх з пустелі, уже здійснює велику ласку. Чому ж зараз змінив свою думку?

«Сім’я» застигла в тиші, слухаючи крики та верески сусідів, яким не пощастило сховатись від мародерів, тим часом дівчина опустилась на коліна, не в змозі піднятись на свої дві кінцівки. Римма запропонувала перенести її на своє ліжко, щоб змастити опіки та дати виспатись новій «дочці». Ахілл в цьому цирку не брав участі. Як тільки дався шанс, хлопець зник з виду, не бажаючи нічим та нікому допомагати. Закривши своє обличчя каптуром, він знову відправився в пустелю у пошуках нової здобичі. На серці йому було кепсько, тому що він не зміг забути її блакитні очі. Такі ж чисті, як небо над головою. Вона йому вірила. Подумати тільки, хтось при здоровому глузді вірив у нього, вірив його словам…

Хлопець вийшов за кордони фортеці в обійми пустелі Вірної Загибелі. Тільки тут він міг забутись від несправедливого Мендасіума. Ноги провалювались в піску, але він продовжував йти проти сильного вітру, надіючись, що він рознесе його думки далеко-далеко. Тільки синій небокрай висів над головою, а пекучий велетень насміхався зі сміливості юнака, боляче жарив йому голову, що була накрита чорним каптуром.

Тим часом, господарка дому оцінювала становище «дочки». Опіки на стопах пройдуть як за п’ять днів, темні кола під очима – після того як дівчина прокинеться, а пустоту шлунку заповнить вона згодом. Загалом, вона була в повному порядку, тільки ця незвична худорлявість бентежила жінку. Вона накрила її великою ковдрою, щоб не замерзла і вирушила на кухню готувати для неї. Що можна запропонувати такій худій особі, щоб вона швидше прийшла в себе і трохи поправилась? Римма зав’язала тканиною світло-русяве волосся, щоб воно не заважало приготуванню. Після, дістала із шафи старі пожовтілі папери й прийнялась чаклувати з їжею.