Шепіт вітру 2 або ти для мене більше ніхто

Глава 5

 

 


КАТЯ


Що відчуває жінка,  яку принизили,  змішали з грязюкою,  назвали лярвою?  Правильно,  жадобу помсти.  І крізь пелену сліз,  ледве розбираючи дорогу я все більше загорялася  бажанням розвалити,  рознести на друзки його кохану "Катріну"!  Інформації,  уміння і зв'язків було вдосталь,  щоб від його корпорації каменя на камені не залишилося,  а ще краще перетворити на фабрику по виготовленні бляшанок для пива!  

Тілом колотить  так,  що тримати більше кермо я не можу,  тому повільно зупиняюся на узбіччі короткої лісосмуги і взявши  із сумочки   пляшку з водою виходжу з авто.  Відкорковую воду,  вмиваюся і намагаюся заспокоїтися вдихаючи свіже повітря.  Проходжу по зеленій алеї,  де вікові дуби стоять немов середньовічні лицарі, захищаючи свою територію... торкаюся рукою твердої кори і відчуваю,  як легенький вітер щипає мене за щоку,  висушуючи одиноку сльозу і ніби шепоче  "не плач,  не журися,  все пройде...".  Колись я часто його слухала,  бавилася з ним,  а зараз не знаю...  напевно надто доросла.  Заплющую очі і прислухаюся до дзвінких співів пташок,  тихого перешіптування  зеленого листя,  сюрчання цвіркунів...

Через пів години бездумного бродіння,  роздумів і молитов,  відчуваю як починає відпускати.  Мстити більше не хочеться,  але і бажання його бачити не появилося,  що не дивно звісно. Повертаюся додому і приймаю рішення трішки поспати,  адже майже до ранку я протеревенила з найкращою подругою,  яку не бачила більше ніж пів року.  Вона у мене розумниця,  красотка,  спортсменка і просто неймовірна.  У минулому модель,  що підкорила  світові подіуми,  знімалася для найвідоміших глянців,  навіть стала обличчям однієї з колекцій  дольче&габана. Та на вершині слави,  вона злізла з п'єдисталу,  вийшла заміж і народила чудову донечку.  І чоловік у неї не якийсь там депутат чи мільярдер,  як то часто буває,  а студентський друг Петя.  Зараз він успішний власних автотранспортного цеху,  ну а Іра відкрила кілька магазинів з одягом.  Але до чого це я,  а так... ми цілу ніч не спали за келихом вина і розмовами про життя.  Новина,  що я працюю на Мороза їй вкрай не сподобалася і вона  сказала,  що краще б я  пішла банк грабувати ніж на нього працювати. Та вже пізно,  що небудь виправляти.

Перед тим як впасти в обійми Морфея, перевіряю телефон і бачу пропущений від Марка,  свого друга і колеги.

- Привіт,    ну як ти? -  майже відразу піднімає слухавку.

- Як на підводному човні, - намагаюся посміхнутися і надати голосу невимушеного відтінку,  та щось не дуже виходить.

- Все так погано? -  у голосі друга бринить хвилювання. -  Мороз чудить? Він щось тобі зробив?

- Та що він може мені зробити?  Так,  допомагає тренувати нервову систему.  -  зітхаю,  згадуючи ранішні події.

- Катрусь,  я чую,  що щось не так.  Зараз же збирай речі,  і повертайся додому.

- Серйозно?  Ти раптом виграв у лотерею пів мільйона доларів?

- Ні,  але ми щось придумаємо.  -  впевнено запевняє друг.

- Марк,  все впорядку,  правда.  Я зроблю свою роботу і приїду.  Краще розкажи як ви там?

- Все нормально.  У вівторок їдемо зі Світланою в Прагу,  пепеглядати умови поставок.  Ну ти там відпочинь,  сходи десь,  розвійся...

Він продовжує ще щось говорити,  та я вже його не чую,  натомість відчуваю,  як по хребті пробігає холодок. Уважно роздивляюся свою спальню і помічаю що щось не так...  Халат я зранку кинула на ліжко абияк,  а він акуратно складений на спинці стільця, і квіти на тумбочці не на тому місці,  як і пилюка власне також... Відкриваю комод і бачу,  що речі злегка поперекладувані,  таке враження,  що хтось щось шукав...

- Марк,  а давай я тобі пізніше перетелефоную,  -  і відразу кладу слухавку не дочекавшись слів прощання.

Можливо у мене просто параноя,  на фоні сильного емоційного перенапруження? Повільно проходжу на кухню і оглядаюся,  начебто все як було...  чи ні? Страх протягує до мене свої мохнаті лапи  і всі любовні перепитії відступають на задній план. Беру слухавку і набираю номер людини, якій довіряю і яка може з цим справитися.  Два коротких гудки і...

- Слухаю,  Катерино Станіславівно,  -  звучить твердий голос Олега,  начальника служби безпеки "Ядвіги". -  У Вас щось сталося?

- Не знаю,  поки ні.  Олег,  мені здається у моїй  квартирі хтось щось шукав.

- Щось зникло?  Гроші, документи?

- Здається ні..

- Візьміть найнеобхідніші речі і перебирайтеся в готель.  І краще пересувайтеся на таксі.  Я ближче до вечора буду.    

- Ти знайшов щось по справі підриву на Синевирі? -  ця тема боліла мене особливо,  адже там загинули невинні люди.

- Так,  але поки немає цілісної картини ситуації,  озвучувати нічого не буду.

- Добре,  адрес готелю скину тобі смскою.

- Катерино Станіславівно,  - посміхається той.  - Я Вас і так знайду.

Від розмови з охоронцем легше не стає,  навпаки ще тривожніше,  адже він би просто так не їхав сам.  Збираю речі роздумуючи над тим,  хто б це міг бути,  та в голову не приходить жодної путньої думки.  Виникає ідея пожити кілька днів у подруги,  та і її відмітаю,  не вистачало б ще наразити на небезпеку і її,  а там же дитина.  Знаходжу в інтернеті більш менш пристойний готель,  недалеко звідси і вирушаю туди пішки.  

Як тільки переступаю поріг номера,  відразу  падаю на ліжко,  вимикаю телефон і пробую забутися у  сні, однак,  голосне м'якукання  стривоженого Маркіза,  не дає мені цього зробити.  Піднімаюся, випускаю його з тимчасової клітки для перевезення,  насипаю котятку корму і лекго проводжу рукою кілька разів по пухнастій шерсті,  заспокоюючи чи то його чи то себе.  Замовляю чашечку кави і розміщаюся біля великого вікна,  спостерігаючи за живим містом.

Стільки людей снують туди сюди,  абсолютно не звертаючи увагу один на одного,  і у кожного свої думки,  свої проблеми,  свої  переживання, сховані за звичними масками. Ніхто не знає,  що принесе йому наступний крок чи чекає за черговим рогом. Зліт чи падіння,  радість чи розчарування,  друг чи зрадник...  Головне не зациклюватися на цьому,  не занепадати духом, адже  від того як ми реагуємо на ту чи іншу ситуацію,  залежить наше майбутнє. Емоції не найкращий провідник і приймати важливі рішення у стані апатії,  гніву чи ейфорії доволі небезпечно.  Найкраще,  у будь якому випадку зберігати спокій і внутрішню рівновагу,  а якщо це неможливо,  то відкласти все на деякий час і лягти спати.  Сон не вирішує проблеми,  але це краще,  ніж алкоголь чи  транквілізатори,  та й  у відпочилі мізки  думки приходять куди адекватніші і стратегічно правильні.  Як то кажуть ранок вечора мудріший,  якщо не цей,  то наступний точно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше