Глава 17

Біля фотостудії він скромно чмокнув мене у щоку і сказавши скупе «Бувай», поїхав геть. Серце кольнуло від холодного прощання.  Не знаю чи колись звикну до такої різкої зміни його настрою. Та постоявши трохи на вулиці під їдким дощем, мені все ж вдалося привести емоції до норми і налаштуватися на робочий процес.

У Зої, дівчини, що стояла на рецепшині, я спитала чи є хтось на портретну фотозйомку і пожалілася на власне плече. Причини травми я, звісно, не назвала, але про легку біль оповістила. Вона співчутливо глянула на мене і сказала, що через п'ятнадцять хвилин прийде жінка, яка хоче міні-порфоліо. Мене це влаштовувало і я пішла щоб оглянути чи є вільні павільйони для зйомки. Крім мене тут зараз працювало три фотографи, один відео оператор, режисер-постановник і стиліст-візажист. Я привіталася з усіма і зайнявши вільне приміщення почала налаштовувати апаратуру. Однак плече давало про себе знати і велика лампа ніяк не хотіла пересуватися. Тут на допомогу мені прийшов Алекс - один із фотографів. Він якраз закінчив свою роботу і заглянув до мене. Треба сказати - це було дуже доречно. Ми познайомилися ближче і розговорилися. Його зовнішність бентежила і цікавила одночасно. Високий, худорлявий, з довгим до пліч волоссям, банданою на голові і весь в татуюваннях, одягнений у чорні рвані джинси і таку ж футболку -  він нагадував мені запеклого рокера або сучасного Джека Горобця. Однак манера спілкування разюче відрізнялася. Розмовляв він тихо, ввічливо і з легким книжковим гумором. Як виявилося, йому 32 роки і він доволі успішний фотограф. Хоча на вигляд не більше двадцяти. Він помітивши, що я не можу підняти вгору ліву руку спитав, що сталося. Я вирішила нічого не придумувати і розповіла все що сталося. Правда ні імен ні прізвищ не називаючи.

- Це доволі сміливо, хоча і нерозумно. - видав він трохи подумавши над тим, що я розповіла. - Ніколи не ставай між молот на ковадло. Вони розраховують силу, щоб бити один по одному, тому ні одному ні іншому нічого не станеться, а от тебе можуть зламати.

Я задумалася… а й справді я дуже часто встріваю між суперечки інших. Чи то мама з татом, чи бабуся з дідусем, чи раніше у школі друзі сварилися. Мені хочеться виступати таким собі миротворцем, однак, зазвичай, нічого доброго з того не виходить. Або виливають весь гнів на мене або розпалюється ще більший вогонь.

Хлопець запропонував каву, але тут підійшла Зоя і повідомила, що клієнтка чекає в холі. З Алексом ми швидко попрощалися, він легко поцілував мене у щоку наче стару подругу і сказав, щоб я зверталася до нього у будь-який час. Така безпосередність мене дивувала, але часу на переварювання такої поведінки у мене не було. Я глянула на себе у велике дзеркало, поправила зачіску і пішла зустрічати модель. Побачивши жінку років 40-45 я зупинилася наче вкопана. Мені завжди здавалося, що портфоліо потрібні молодим дівчатам, які хочуть брати участь у різних медійних кастингах. А що з ним робитиме ця дамочка відомо тільки їй. Може їй просто нічого робити от і шукає чим себе зайняти. Тим паче, судячи із зовнішнього вигляду вона явно не бідує. Але як то кажуть, перше враження завжди оманливе. Тут ще потрібна буде допомога візажиста, адже робити віковий мейк я не вмію. Вкотре себе колола думкою, що пора записатися на якісь курси. Або хоч переглянути уроки в інтернеті. Подавивши здивування і натягнувши на обличчя дружелюбну маску, ввічливо привіталася. Вона посміхнулася, оголивши красиві білі зуби. Я представилася, запропонувала їй каву, від якої вона відмовилася і провела на майданчик для фотосесії.

- Марина Олександрівно, у вашій анкеті було сказано, що ви хочете міні-портфоліо. Якщо ви трішки розкажете про те, куди збираєтеся його подавати, мені буде легше вибрати тему зйомки і локації. - я сіла на невеликий стілець і вказала їй на інший, що стояв навпроти. Вона кілька хвилин мовчала ніби вагаючись чи говорити мені чи ні.

- Це для агентства знайомств. Тобто для весільного агентства. - тихо і несміливо сказала та. А потім ніби соромлячись опустила погляд на підлогу.

- Зрозуміло. - я посміхнулася стараючись підтримати її. - Тоді я зараз покличу візажиста.

Майже дві години ми без перерви знімали. Жінка настільки втомилася, що не могла навіть посміхатися. Разів зо п’ять ми переодягалися і то підбирали, то розпускали волосся. Вона слухняно виконувала всі вказівки. Моє плече вже дало про себе знати легким ниючим болем і я запропонувала зупинитися. Тим паче, що фото було вдосталь.

- Вибачите, за мою нетактовність, але можна чаю? - вона подивилася на мене благальним поглядом.

- Звісно, - відповіла я і спустилася до рецепшину. Там я заварила дві чашки чорного чаю з бергамотом, трохи посперечалася з Танею, адже вона доказувала, що приносити каву клієнтам то її робота, та я безапеляційно заявила, що мені зовсім не важко, і повернулася назад. - Я вас геть замучила, правда? - сказала я подаючи їй гарячий чай.

- В мої роки то не дивно, - зітхнула та.

- Ви на себе наговорюєте. Як на мене, ви ще доволі молода. - тут я не злукавила. Ця жінка і направду мала відносно молоде і доглянуте обличчя, стрункий і підтягнений стан.

- Дякую, моя дорога. Та п’ятдесят п’ять, то не вісімнадцять.

- Серйозно, - мої очі округлилися. - Я  вам більше сорока не дала…

- Це все просто вмілий косметолог, фітнес-тренер, перукар і вдало підібраний одяг. - на її обличчя з’явилася сумна посмішка. Я не розуміла, що її засмучує, адже так виглядати в її роки це щастя.

- А для чого вам агенція знайомств. Шукаєте кохання? - вирішила я змінити тему.

- Кажуть, що кохання та смерть не потрібно шукати. Вони самі тебе знайдуть, коли прийде час. - вона зробила тривалу паузу і продовжила. - Але я просто втомилася бути сама. - вона глибоко вдихнула і повільно видихнула ніби заспокоюючись.

- Ніколи не повірю, що ви обділені чоловічою увагою. Ви ж така вродлива! - вигукнула я.

- І що з тієї вроди? Це тільки вершина айсбергу… наче обгортка від цукерка.  Та рідко хто знає, що найсмачніші солодощі, ті, що продаються прямо з фабрики без обгортки. Адже всім подавай красиву упаковку. А вона сама по собі нічого не вартує і швидко зношується… як жаль, що я надто пізно це зрозуміла. - вона опустила голову і втомлено потерла лоб. -  Знаєш дівчинко, колись я страшно помилилася, зробивши ставку на кар’єру. Мені здавалося, що я юна, вродлива, весь світ біля моїх ніг і все ще попереду. Особисте життя я все відкладала на потім. Та стало занадто пізно. Я залишилася абсолютно одна… без дітей, без чоловіка… і тепер, навіть без роботи. Мене проміняли на молодого і успішного…  - з її очей потекли скупі сльози, які вона відразу ж змахнула хустинкою.  - В твої роки здається, що краса і самореалізація - це головне в житті. Та насправді істинна реалізація жінки полягає в сім’ї і дітях. Це наше призвання… Самотність вона наче кислота… повільно роз’їдає тебе зсередини, спотворюючи все що здавалося для тебе важливим…