Шепіт вітру

Глава 31

Весь конкурс пройшов наче у тумані.  На автоматі ходила по подіумі,  танцювала і навіть розповідала про себе давно завчений текст.  Більш - менш вслухувалася на оголошенні результатів.  Ми з Ростиком ввійшли у трійку пар фіналістів. Емоції знову прокинулися.  Дивлюся на Іру,  вона на мене.  І ніби підтримуємо одна одну поглядом. Барабанний дзвін.  Ведучі тягнуть з виголошенням результатів,  жартуючи тримали у напрузі.  І тут нарешті білий конверт...  Друга віце міс Вижницька Юлія і другий віце містер Григорчук Олег.  Фанфари.  Дівчина робить вигляд,  що рада.  А в очах розчарування.

 І знову хвилина напруги. Бах. Перша віце міс  Ясеновська Катерина і віце містер Завальський Ростислав.  Міс і містер нафти й газу  Пахомова Ірина та Ковальчук Сергій. Зал зривається оплесками,  музика,  запалюються бенгальські вогні,  на голову сиплеться конфеті.  Підійшла до подруги і міцно обняла.  Відійшла,  щоб тій вручили корону.  Налетіла повна сцена людей.  Всі обнімали,  вітали,  вручали  квіти,  робили фото. Далі якісь інтерв'ю,  камери.   Голова крутилась від такої уваги.  Нарешті крізь гущу пробився Влад.  

- Ця корона могла бути твоєю.  

- Вона у того,  хто її заслужив. - відповіла я.

На черзі батьки і їх слова гордості.  От що найприємніше.  

Коли натовп більш менш розійшовся,  залишилися лише найближчі, підійшов Мороз.  Вручив великий букет червоних тюльпанів.  Де ж тільки найшов їх у грудні.  І накинув на плечі пальто з тихим "замерзнеш".  У грудях потепліло.  Всі якось дивно притисли. Іра здивовано подивилася. Я ж їй не розповіла про вчорашній вечір. Влад і батько нахмурилися.  В очах мами запалали вогники цікавості.  Решта теж очікували продовження шоу.  

- Це твої батьки?  -  спитав на вухо. 

Я кивнула. 

- Познайомиш нас? 

Я злякалася і негативно запитала головою. 

- Ну що ж...  Я -  Ігор.  - він протягнув руку моєму батьку. Тато теж представився.  Потім поцілував руку мамі і бабусі. 

Я фиркнул,  теж мені джентльмен. 

- Справа в тому,  що я давно закоханий у вашу дочку і прошу у вас дозволу з нею зустрічатися. 

Мені аж дух перехопило.  Що він сказав?  Закоханий?  Просить дозволу?  На автоматі перевела погляд на Влада.  В його очах відображалася стихійне розчарування,  аж мені боляче стало. Він ще раз пройшовся по  мені прощальним поглядом і різко розвернувшись пішов геть. А от Ігор був вельми задоволений ситуацією.  Я опинилася в центрі уваги.  

- А зараз всі в клуб,  святкувати! -  Іра голосно сплеснула в долоні і почала випроваджувати зайвих.  Народ неохоче,  але все ж розійшовся. Залишилися лише ми вчотирьох. 

 

- А яке прізвище у вас юначе. -  спитав батько. 

- Мороз -  спокійно відповів Ігор. 

- А ви маєте відношення до Мороза,  що сидів у журі? - не думаючи випалила мама

- Мера,  -  поправив тато. 

- Маю. Я його син. 

Очі мами вмить спалахнули одобренням.  Ще б пак,  така партія.  А от батько глянув на мене з докором.  

- А якщо давно закоханий,  чому кажеш про це лише зараз?  - батько почав нападати.

- У нас непрості стосунки і... 

- З тобою все ясно,  -  перебив його тато.  -  Тепер ти Катя.  Поясни нам,  що відбувається.  Зранку ти знайомих нас з одним.  Владислав здається,  а тут уже інший.  -  голос у нього звучав строго. 

А от Ігор аж зубами скрипнув при згадав про Влада. 

- Влад мій друг і начальник. - спробувала вкотре донести істину.

- А він про це знає? -  зітхнув батько

- От- от,  - вставила своїх пять копійок мама. -  Сидів у журі,  міг би посприяти,  що ти отримала перше місце.  Чим ти гірша від Іри? -  мама в своєму репертуарі. Я взялася за голову. 

- Так,  добре.  -  зупинив цей цирк батько.  -  Ми з мамою їдемо додому.  А ви розбирайтеся між собою хто кому що.  -  секунду помовчав і додав,  -  Вважай,  що у тебе сьогодні зелене світло, -  це адресувалося Морозу.  -  А завтра приїжджайте до нас.  Там і поговоримо. Авто маєш? -  той кивнув? -  Стаж за кермом? 

- Шість років. 

- І ще Ігор.  Маленька римарка.  У день,  коли Катя народилася я не став,  як усі батьки обмивати з друзями,  а пішов у магазин бойової техніки.  І  купив там гвинтівку.  Хорошу,  німецьку.  Мисливську... Улювлюєш до чого я веду?

- Так.  Обіцяю,  що навіть волосок з голови вашої дочки не впаде.  Я про це подбаю. 

- Катя не така,  як усі дівчата.  Не знаю чи ти добре її знаєш... 

- Я все знаю, -  поспішно перебив Ігор.  -  І поважаю її вибір. 

Батько кивнув. 

- А ти,  -  звернувся до Віталіка,  який стояв чуть дальше  - Прослідкуй. 

Той стояв похмуріший,  від грозової хмари.  Обідився.  Ну, дякую тобі Мороз. За цей спектакль. 

 

Ще переживала за бабусю.  Але та сказала,  що заночує у готелі,  а зранку поїде.  Попрощавшись з усіма,  рушила з двома хлопцями у клуб. Я слухала пять хвилин нотацій від брата і вже на виході зіткнулася з Владом,  який грузив локації і апаратуру. 

- Ви,  йдіть. А я наздожену.  -  сказала хлопцям.  

Та жодного з них це не влаштовувало. 

- Ти повинен мені довіряти. -  заглянула в очі Ігорю.  -  Якщо я намагаюся  тобі вірити,  після того як ти двічі мені зрадив.  То ти повинен хоч спробувати довіряти мені. 

Хлопець шумно видихнув і забравши Віталіка пішов до машини. 

- Владислав,  - гукнула я хлопця.  Але він проігнорував.  -  Поговори зі мною.  -  я торкнулася його плеча. 

- Мені ніколи,  -  буркнув. 

- Влад,  я тебе розумію.  Вибач за те,  що дала надію.  Але я не можу нічого з собою зробити.  Це наче цунамі,  накриває з головою і не врятуватися. Ти можеш мене звільнити,  можеш накричати і звинуватити у всьому на світі.  Але цих почуттів я змінити не можу. -  емоції били через край.  Йому було боляче і я це бачила.  Та як полегшити страждання не знала.  Він мені став близьким другом і менш за все я хотіла доставляти йому душевних терзать. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше