Шепіт вітру

Епілог

Марк покинув квартиру начальниці і подруги,  але додому так і не доїхав.  Його не відпускало одне запитання. Чому?  І дати на нього відповідь могла лише одна людина. 
Шість годин за кермом,  шістсот кілометрів за плечима і от він заходить у офіс величезної будівельної корпорації "Катріна". Практично пусто.  Кілька чоловік охорони і все.  То і не дивно,  субота все таки. Біля потрібного кабінету молоденька секретарка.  Не схоже, що має йти в декрет. Чи її дома чекає сім'я. 
- Ви по запису?  До Ігоря Миколайовича зараз не можна. 
- Мені можна,  -  відчеканює юрист.  -  І принесіть нам кави. 
Без стуку заходить у просторий кабінет. 
- Марк?  - здивування висвітлюється на обличчі генерального директора. - Що ти тут робиш? 
- Проїздом.  Івано-Франківськ -  Київ. Так і знав,  що найду тебе тут. 
- А де мені ще бути.  А от чому ти тут? Якщо подолав у свій законний вихідний таку відстань,  значить справа серйозна. -  він відклав папери. 
- Я хочу знати одну річ.  Чому ти одружився? -  хлопець склав руки у замок і нахилився ближче. 
- Що? -  нахмурився той. 
- Я хочу знати причину,  по якій готуючись до весілля з Катериною ти одружився нп іншій дівчині.  Вона мені все розповіла. 
- Значить так,  -  Мороз піднявся і навис над Марком наче грозова хмара.  -  Я нічого нікому пояснювати не збираюся. 
Та той і далі спокійно сидів. 
- Ну раз так,  тоді я подзвоню Ростиславу Завальському і скажу,  що в його подруги проблеми.  Як ти думаєш,  зможе один із найзатребуваніших у Європі постачальників нафти власник "Еконафта" позичити 50 тисяч долларів? 
Запал в очах Ігоря потух.  
- Вони досі спілкуються? Зустрічаються? 
- Ну то як? Поговоримо?- посміхнувся
- Розказала тобі все значить? А як сама заміж за Влада вийшла не розповідала? - почав нервово ходити по кабінеті.  -  І взагалі для чого тобі це все? Подобається копошитися в чужій брудній білизні?
- Ну,  якщо річ іде про Катю,  то не така вона і брудна. А по друге,  я хочу знати,  чи варто її відпускати до тебе. Для чого вона тобі?  Ти ж розумієш,  що вона не одна.  Що за неї є кому заступитися.  І якщо річ тільки в грошах,  то ми їх знайдемо. 
Ігор підійшов до стильної шафки,  дістав пляшку дорогого віскі і плеснув у два стакани,  простягаючи один Марку. 
- Я не п'ю. -  відчеканив той
- Я теж.  Тримаю для партнерів і віп-клієнтів.  Але зараз згадувати ту історію без анастезії не можу. -  Зробив ковток.  Поморщився.  Присів навпроти нежданного приятеля. -  Я памятаю той день.  День мого весілля.  Він став кінцем всьому.  Вона стояла навпроти і дивилася на мене пустим поглядом.   Не плакала.  Не кричала. А в мене перед очима  проносилися всі миті проведені з нею.  Вона розповідала як ми познайомилися? Дощ лив як з відра.  Я мчав понад 100 км по слизьких вулицях.  Вперше в житті порушуючи правила дорожнього руху.  Підлітком я став свідком смертельного ДТП,  тому відколи отримав права воджу доволі акуратно.  То був єдиний випадок.  Дімон кудись не встигав і підганяв мене.  А коли побачив як ця дурепа перебігає дорогу ледь не посивів від страху. Я тоді страшно розізлився.  На неї.  Не себе.  На Дімона. Ті великі перелякані очі ще довго мене переслідували. Вернувся,  запропонував підвезти.  Відмовилася.  Горда.  Норовлива. Спочатку мною керувала цікавість.  Вона мені видавалася таким собі незвіданим науці звірятком.  Маленьке,  пухнасте,  миле,  але варто зачепити,  то стає на задні лапки шипить і сміливо відвойлюовує свої права... 
- Дивне порівняння як для жінки...  -  пробурмотів Марк та Ігор його здається не чув,  повністю занурившись у той,  давно забутий світ. 
- А потім понеслося...  Я сам не помітив,  як влип по самі вуха. Я був повністю зачарований нею.  Ходив слідом.  Намагався довести,  що гідний її уваги.   А ще той Влад страшно дратував.  Постійно плутався під ногами...  А потім незчувся,  як зрозумів,  що правила гри вже встановлює вона.  І я по них грав.  Прийняв всі умови.  Мені було байдуже,  тільки б вона була поруч.  І все складалося як не можна краще.  А потім те злощасне весілля.  У мене не було вибору...  Я хотів їй розказати...  Правда навіть кілька разів намагався почати розмову.  Але не зміг.  Відтягував до останнього. Знав,  що вона не зрозуміє. Знав,  що піде...  Знав,  що не захоче чекати.  Тому вирішив відправити її на певний період додому.  А потім я б обов'язково щось придумав...  Я просто хотів її захистити...  -  він поклав голову на стіл і накрив руками...  -  кілька хвилин гробової тишини і різко піднявшись на ноги схвильовано продовжив.  -  Я кинувся за нею!  Хотів зупинити!  Пояснити!  Та Захар зі своїми псами не дали мені це зробити. Я змушений був поїхати на десять днів у весільну подорож...  Сходив з розуму від хвилювання... Батько пообітцяв,  що прослідкує,  щоб з нею все було добре.  Намагався зв'язатися з нею,  поговорити.  Але Лілька (новоспечена дружина), -  скривився -  На другий же день випадково впустила мій телефон в океан.  А коли повернувся її ніде не було.  Поїхав в село до батьків.  Застав тільки маму (і то мені напевно пощастило,  інакше батькова гвинтівка точно б вистрилила). Та кричала,  виганяла,  обзивала не підбираючи епітетів. Та все одно між тим сповістила,  що Катя поїхала у Францію з Владиславом.  Уже у Франківську Ліля віддала мені газету, де була  напечатана стаття і весілльні фото Катерини та Владислава.  Я спочатку не повірив... Арка...  Біле плаття... Вони тримаються за руки... на яких блистять обручки... Текст перечитав раз сто,  вивчивши напамять.  "Весілля року. Один з найбажаніших холостяків Прикарпаття,  син відомого депутата і бізнесмена,  власник фотостудії  Artfoto Владислав Кавінський на днях одружився. Обраницею стала студентка другого курсу університету нафти й газу,  а за сумісництвом помічниця і фотограф тієї ж студії Катерина Ясеновська.  За інформацією близьких до них людей,  скромна церемонія відбулася в одному з найстаріших парків Парижа..." -  відсунув штори і заглянувму вікно.  -  Вона з самого початку будувала собі запасний план...  Хіба таке роблять,  коли люблять? -  повернувся і знову сів за стіл. 
Марк вже втретє за цей короткий час підлив собі в келих алкоголю. 
- Зачекай... Я бачив її особову справу...  Бачив паспорт...  Там жодного штампу про одруження чи розлучення немає... Та й цього вашого Владислава з роду віку не бачив.  А працюємо ми разом вже більше як три роки... - потер скроні...  -  З вашими таємницями звизнутися можна.  Ну ти спробував опісля з нею якось зв'язатися,  поговорити... 
- Я віддав її матері листа і просив передати Каті,  коли та повернеться. Там описав істинні причини свого одруження і просив,  якщо вона мене направду любить,  прийти на наше місце у зазначений час.  Не прийшла.  Я прочекав за містом два дні... А потім забрав дружину і поїхав в Київ...  Чи бажав я їм з Владом щастя?  Ні...  Егоїст... 
- Діло ясне,  що діло темне...  З вашою історією ніяких нервів не вистачить... -  Марк встав,  допив з келиха віскі і зробив кількп кругіві  по кабінету. -  А тепер що? Спробуєш її повернути? 
- Про що ти говориш?  -  нарешті повернувся з оазису спогадів Мороз.  -  Я тобі вже сто разів говорив,  що ця історія закінчилася шість років тому.  Я не збираюся нікого повертати.  Щоб там не було Ясиновська професіонал.  А  через цей вибух на нашому спільному об'єкті постраждала не тільки ваша фірма,  але й моя.  Мені контракт з німцями, кров з носу,  потрібен.  А у неї прекрасно поставлена комунікаційна діяльність з іноземцями.  Ти думаєш я не знаю,  за що її так цінує Максим і тримає біля себе віце-президентом? Це чистий бізнес Марк.  
- Ммм... да...  Вона це вміє.  Максиму фірма прийшла від діда у зовсім плачевному стані...  Кредитів купа.  А разом з Катериною він зробив справжню революцію. Змінили штат,  а потім вже з новими людьми вийшли на європейський рівень...  Якби не цей обвал...
- Мої люди зараз з цим розбираються.  Та і ваші думаю також.  Чув,  у вас крутий начальник безпеки. 
- Є таке...  Добре Ігор,  я пішов...  Півтори сутки через вас без сну...  
Похлопав приятеля по плечу і пішов до дверей. 
- Зачекай! -  той його зупинив.  -  Скажи...  - замнувся.  - А Завальський часто з Катериною спілкується? 
- Та ні...  Останніх два роки приїздить тільки на її день народження. 
- А хтось інший... 
- Тобі цікаво чи вона з кимось зустрічається?  Не знаю...  Я друг,  а не сталкер...  Та й думаю,  таке краще в неї особисто запитувати.  А з іншого боку у тебе з до неї виключно професійна зацікавленість.  Тому яка різниця. 
Він посміхнувся і вийшов залишаючи стривоженого чоловіка посеред великого кабінету. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше