Глава 1

Тимур народився 28 верцалія 50 471 року по Нікодіамському літочисленню на одному з віддалених Східних Островів. На батьківщині майже постійно лили дощі, туман непроникною пеленою огортав рибацьке поселення. Що Тимур пам’ятав про батьків? У тата був човен, тому він, як і більшість односельчан, заробляв рибальством. Мама – інтелігентна, але змучена тяжкою роботою жінка. Три сестри та два брата, образи яких розмилися у свідомості.

Не дивлячись на бідність, навіть нужденність, рідні люди ніколи не сварилися між собою. Все зароблене ділилося навпіл, тому не було потреби заздрити один одному. Якщо батько одержував зайву копійчину, то вважалось нормою придбати нову пізнавальну книгу. Адже часто заморські купці крім основних товарів привозили цікаві атласи і книги з малюнками, намагаючись продати їх за більш високими цінами.

Батько зі святенницьким виглядом приносив додому покупку, загорнуту у шматок тканини. Діти з хвилюванням розгортали пакунок, щоб ахнути в здивуванні перед новою книгою. Книжки запрошували поринути у світ пригод, уявно переносили з рибацької хатини в царські палати, заманювали історіями про життя вельмож та князів. Матуся завжди знаходила час для навчання дітей грамоті та математиці, адже з дитинства була письменною. Батько, навпаки – вважався гарним оповідачем, тому сірими дощовими вечорами розповідав нащадкам захоплюючі історії, почуті на пристані від досвідчених моряків та купців із Південних Островів.

Одного разу до них в гості завітав дивний старий. Він постукав у двері під час грози, яка рвучким вітром і дощем шматувала рибацьке поселення. За традицією, батьки повинні були надати перехожому прихисток та їжу. Худий, як жердина, старий чоловік тримав у руці посох, а за спиною – невеликий полотняний мішок. У будинку миттєво запанувала дивна тиша, тільки вітер завивав за товстими шибами та блискавиці прорізали чорне небо.

Щось у цьому дідусеві було надзвичайним, можливо, погляд мудрих очей чи гордовита постава. Він здавався посланцем далеких островів, який невідомо яким чином і навіщо перенісся в цей суворий край.

Під впливом пронизливого погляду, матуся впустила глечик і схопилась за серце. Чомусь усі домашні зрозуміли, що старий прийшов забрати з собою Тимура. Так і сталося. Дідусь довго розпитував найстаршого сина господарів, а під кінець розмови запросив із собою в мандри. Виявилося, що магу (от ким виявився старий) потрібен учень, якого він навчить премудростям професії. Звичайно, хлопець захлинувся від щастя. З його гострим розумом навіть не постало питання – чи залишитися на забутих Імперією островах, чи стати великим магом, що мандруючи світом, може вибрати хлібосольну країну, де йому запропонують роботу з високою платнею та статусом. Батько з болем дивився на сина, адже встиг виховати відважного рибалку-помічника, та розумів, які блискучі перспективи відкриваються перед нащадком у ролі мага.

Тимур давно чекав на прихід дивного гостя. Вони вже раніше зустрічалися, але хлопець остаточно не вірив, що чарівник дійсно запропонує йому стати учнем. На той момент юнакові вже виповнилося повних вісімнадцять років, та на відміну від ровесників, він мріяв побачити світ за межами Східних Островів. Він був не по роках розумний, ерудований та кмітливий. Юнак мав одну таємницю – потроху застосовував магію, але тільки вдома або в лісі. Одного разу простим клацанням пальців зумів запалити вогонь. Того дня стояла настільки волога погода, що мама, як не старалася, не змогла розтопити пічку. Батько рибалив у відкритому морі, заробляючи гроші на проживання збіднілої сім’ї, тому нічим не міг допомогти.

Матуся билася як риба об лід, ще раз і ще раз намагаючись викресати іскру на жмуток хмизу. Менші братики і сестрички тихо скавуліли, вкрившись тонкими ковдрами. Багато рибацьких родин не переживали так званий сезон дощів – помирали від хвороб та вологості. Матуся подивилася на старшого сина таким тужливим поглядом, що у того розболілося серце. Вона ніби промовляла до нього, не вимовивши ні звуку. Хлопець присів поряд навпочіпки, забрав у найріднішої людини кремінь і кресало, а потім рвучко обняв. Він думав, що мама заплаче, але натомість вона прошепотіла: «У тебе є дар. Уяви собі язички полум’я, що охоплюють траву. Думками перенесись далеко, туди, де сонце спалює сухий степ. Міцно заплющ очі і клацни пальцями. На тебе одна надія».

Тимур повільно відсунувся, осмислюючи почуте. Напевно, матуся підхопила гарячку, в неї почалися марення. Та вирішив все-таки спробувати. Він міцно заплющив очі, намагаючись абстрагуватися від холоду, думаючи тільки про спеку та сонце. Хоча тіло промерзло до кісток, несподівано відчув поколювання жару на кінчиках пальців. Враз теплові потоки розлилися тілом, він відчув спокій та полегшення. Захотілося звернутися клубочком і заснути.

Але матуся знову зашепотіла: «Синку, пора. Розплющуй очі, спробуй запалити вогонь». Тимур кинувся ніби після довгого сну, зі здивуванням вертаючись у холодну хатину. Хлопець подивився на свої руки, і, ніби підкоряючись древньому інстинкту, клацнув пальцями. Тремтячий вогник пробіг по пучках, утворюючи невелику вогняну кулю.

— Так, любий, – усміхнулася мати, – Тепер обережно торкнися хмизу.

Тимур переніс вогонь на невелику купу трісок, нахилився, щоб сильніше роздути полум’я. Гарячі язики швидко охопили поживу, перекинулися на дрова. Невдовзі полум’я шугнуло в пічці, даруючи тепло мешканцям убогої хатини.

— Дякую, синку. Стисни руку в кулак.

Хлопець послухався матері, загасивши вогник. Він оглянув руки, не повіривши подібній чудасії.

— Мамо, звідки ти знала?

— Тс … Нікому не розповідай про це. Нашій родині не можна використовувати магію. Та й на цих островах справжніх чарів ніколи не бачили. Вірніше, я про таке не чула. Якби тільки знайшовся маг, який взяв би тебе учнем. Але це тільки мої мрії. Будь-ласка, мовчи і не розпитуй мене більше нічого.

Подібна відповідь внесла сум’яття в серце. Тимур вирішив дізнатися правду якщо не в матері, так у місцевої цілительки.