Глава 13

Коли хлопець з силою розліпив повіки і обвів помутнілим зором палубу, то нікого поруч не побачив. У Тимура віддавалася болем кожна кістка, кожен м’яз, а атутуювання кровило новими тонкими лініями. На диво, на тілі не виявилося жодних опіків, хоча в образі Вогняного Ангела згорав у пекельному полум’ї. Смутно пам’ятав те, що сталося з ним, коли свідомість затягло у чорну палючу круговерті. У підсвідомості зринав тільки образ ельфійки – ніжна посмішка врятувала понівечену перетворенням душу. Вітрильник колихався на хвилях зовсім безлюдний, ніщо не порушувало спокій.

Знесилений хлопець якось зумів підвестися, тримаючись за поручні, спустився в трюм, та й там нікого не знайшов. У капітанській рубці лежала забута капітаном підзорна труба, якою він вирішив скористатися. Знову належало піднятись на палубу, щоб розвідати навколишню ситуацію. Притуливши підзорну трубу до очей вдалині побачив пустельний берег, утопаючий в густрому тумані.

— Чому бути, того не минути, – прошепотів потрісканими губами.

Тимур виріс в рибацькому поселенні, тому чекав, що рано чи пізно, прибій віднесе судно до берега. Все ж краще, ніж скніти на кораблі без допомоги, їжі та води.

— Тільки б не гострі шпичаки рифів, інакше від судна залишаться тільки уламки.

Вирішив знайти зручне місце для відпочинку, адже руки і ноги відмовлялися слугувати. Варто було згадати останні події, які призвели до зникнення команди і друзів.

— Що зі мною трапилося? Можливо мої перетворення зв’язані з пророцтвом? Тоді потрібно відшукати чарівника-відлюдника, який покинув Коло Магів. Але ж де? Починаю щось згадувати. Здається матуся говорила про сувій з пророцтвом, схований у підземеллі Академії бойових магів. Але спочатку потрібно вижити і відшукати хоч-кого небудь з команди.

Ніби у відповідь на сумбурні думки під лавкою почув стогони. Нахилившись, побачив лісового божка:

— Коре! Друзяко! Живий! Як ти сюди потрапив? – заледве витягнув чоловічка з тісної ніші, – Що сталося? Де всі поділись? Чому ми хтозна-де опинились?

— Пити, – простогнав божок на всі запитання.

— Зараз, звичайно.

Тимур кинувся шукати питво. Дивно, але бочки з водою стояли пусті. Згадавши про білку бармена, заглянув під барну стійку, де й знайшов пляшку горіхового лікеру.

— Ох, і білка. Приховала для себе алкоголь. Це не вода, але на безриб’ї і рак риба, – Можливо підійде для втамування спраги?

Хлопець заледве піднявся на палубу і вручив пляшчину другові. Той із задоволення відпив відразу майже половину.

— Ну ось, так набагато краще, – веселі бісики застрибали в очах божка, – Тепер розповім тобі, що сталося після того, як ти відростив величезні вогняні крила і класно розібрався з темними магами. Коли я звільнився з лап восьминіга (фу, який же він слизький), то падаючи навзнак з висоти, побачив наближення темряви. Сам Чорнокнижник з’явився на вогник! У справжньому образі він представляє собою ніч без просвітку, без зірок і місяця. Мені вдалося помітити його наближення здалеку, вірніше з висоти, та він встиг скувати душу залізними кайданами. Впавши на палубу, я невдало вдарився головою, тому і зміг вислизнути з його чіпких обіймів. Чаклун вхопив майже всіх, хто був на кораблі, і потіг за собою. Знаєш, чому ми вдвох залишились?

— Щоб пізніше за нами повернутись, – Тимур намагався розставити всі точки над «і».

— А от і ні. В образі всепоглинаючої темряви він полює на душі. А ми ж з тобою втратили свідомість, тому він нас не побачив. Так, йому потрібен ти, та і від мене б він не відмовився. Не знайшовши тебе, чаклун перекинув наш корабель кудись подалі. Сам не можу зрозуміти, де ми знаходимось, – сумно видихнув Коре, піднявшись на ліктях.

— А як же твоя рок-группа? Що з тими сталося?

— Так у них же немає душі. Вони просто відправились далі в гастрольний тур. Заради розваги допомогли в битві, але їм швидко набридло. Ще скажу по-секрету: такі особи не потрібні Чорнокнижнику. Що з них візьмеш крім золотих і срібних покладів, діамантів і рубінів? Є речі цінніші від скарбів – любов, страх, мудрість, які можуть притлумити хоч на короткий час вічний голод чорного мага.

Раптом завжди веселий чоловічок, цей вічний хлопчисько, залився гіркими сльозами.

— Тимуре! Як же ми відшукаємо Ніфонта? Він наш друг! Не уявляєш, яку цінність одержав у лаписька Чорнокнижник. А ти тепер перетворився на сильного чародія. Зміг налякати двох потужних чаклунів. Якщо чесно, я подумав, що ми програли бій, – плутано проказав божок.

— Коре, друже. Невже ти забув, як врятував мене біля дуба? Це ти в нас всесильний, а я ще не вмію контролювати міць, яка б змусила розбігатись у сторони темних магів, – Тимур намагався підбадьорити друга, присівши поряд на палубі, тримаючись за хворі ребра.

— Так це був ефект несподіванки. До речі, Чувак тоді не чаклував, пропустивши Няшку вперед. Я швиденько відліпив тебе від стовбура, схопив тіло при падінні, а тих двох малих невігласів розкидав другою рукою, – посміхнувся божок.

— Я просто нічого не пам’ятаю до того моменту, коли ти схилився наді мною, ніби нянька.

— Досить про це. Мене цікавить інше. Як ти зміг перетворитися на гігантське страшило з величезними крилами. Від тебе так і пашіло вогнем, а іскри розліталися навсібіч. Що я можу сказати? Ефектно! Круто! Взагалі феєрично!