Глава 18

— Звичайно, подібна ситуація для мене не вперше, — Коре почав оживати, до нього повернувся веселий настрій, — А хіба я тобі не розповідав історію, яка теж трапилась зі мною у відкритому морі?

— Ні, не встиг, — Тимур зручніше вмостився під деревом.

— Років так десь чотириста тому я потрапив у корабельну аварію. Якимось дивом мені з капітаном і двома матросами вдалося спуститися у шлюпку, інші моряки посідали у човни, однак більше я їх не бачив. Нашу шлюпку підкидало на хвилях уверх і вниз, кидало ніби у прірву з височезної гори, та ми втрималися. Після виснажливого шторму наступив штиль, коли навіть море стало нагадували дзеркало — ніде ні хвильки, ні слабкого вітерця. Випадково ми натрапили на вудку, яку хтось із моряків забув у шлюпці. Це й врятувало наші життя. Ми закинули вудку в море, прикріпивши на гачок блискучу пряжку від ременя. Вдалося наловити дрібної риби і втамувати голод. А коли я ситий, то й магічні здібності покращуються в рази. Піднявся на ноги і набрав повні груди повітря. Після чого злегка дмухнув. О, диво! Піднявся вітерець, який і поніс наш човен до берега. Матроси від щастя обіймались і хвалили мене, сподіваючись на швидкий порятунок. До речі, моя фляжка з водою завжди при мені, що теж радувало. Нарешті, ми причалили до берега.

— Скелястого чи пустельного? Невже ти потрапив знову у пустелю? — юний маг відкрив очі від подиву.

— А от і ні. Навколо панувала найтемніша ніч, тільки самотній маяк блимав з берега. От на світло я і спрямував нашу шлюпку. Недалеко від причалу ми помітили старовинну корчму, котра теж манила вогниками.

— Оце б нам зараз якусь корчму, — видихнув Тимур, — Могли б щось перекусити та дізнатися дорогу.

— Зачекай, Тимуре. Найцікавіше попереду. Нам дуже хотілося швидше обсохнути і поїсти чогось гарячого. Я перший побіг до корчми і відкрив двері всередину. Якщо будівля виглядала знадвору занадто ветхою, то всередині вражала розкошами і блиском. Там веселилось багацько відвідувачів, співали пісні і пили вино. Раптом на сцену вийшла найпрекрасніша дівчина, яку я коли-небудь бачив. Ніби повітряна фея вирішила порадувати смертних своєю присутністю. Всі гості застигли в очікуванні співу красуні. З ніжних вуст полилася незнайома мені мелодія, яка звала і манила до себе.

Тимур посміхнувся про себе. Якщо вже Коре говорить про прекрасних незнайомок, то можна не турбуватися про його самопочуття.

— Не відволікайся, друже, — замислено промовив божок, мрійливо закочуючи очі під лоба, — Якась невідома сила мене винесла на сцену до неї. Дівчина на мить припинила спів і глянула мені прямісінько в душу. Я запросив її спуститися до нашого столику, де вже чекала гора наїдків. А коли в мене відмінний настрій, то й магія б’є ключем. Я покликав улюблену рок-групу в складі Озема і Сумерли, напустив диму і запалив танцпол. Всі присутні зраділи компанії такого великого мага, як я, танцюючи до упаду під пісні мого авторства. Дай згадаю моє улюблене у виконанні Сумерли:

Коли ти впав від болю і помирав, мій коханий,

Я опинилася поруч, загоїла рани і розігнала чорних демонів,

Котрі хотіли затягнути твою душу у пекло.

Я перетворюся на твого ангела, на ангела кохання,

Зраненими руками напишу: «Кохаю»,

Щоб назавжди залишатися поряд з тобою.

— І що ж ти думаєш? Ми їли і танцювали всю ніч, поки не попадали від утоми. Вранці наша компанія прокинулась на самотньому березі неподалік від поселення. Ніякої корчми і близько не було. Почали розпитувати перехожих за цю дивовижу, але від нас швидко тікали, опустивши очі.

— Ой, Коре. Тобі, напевне, примарилась і корчма, і дівчина, — юний маг вирішив підколоти друга.

— А от і ні. Один хлопчисько розповів нам, що один раз у рік відьми та чаклуни влаштовують шабаш у старезній корчмі, яка весь рік залишається невидимою. Єдину ніч у році нечисть заманює людей у цей шинок, після чого їх уже ніхто ніколи не бачить. Тому в цю найтемнішу ніч усі сидять вдома, навіть носа не показуючи на вулицю, хоча на причалі стоїть шум і какофонія. От, наприклад, минулої ночі нечисть особливо сильно розгулялася, навіть старі люди не пригадували такого розгардіяшу, ніби земля з небом змішалися посеред страшного ревища.

— Як же вам вдалося вибратися? Невже ти навіть відьмам не припав до смаку?

— Тимуре, я б волів назавжди залишитися з тією неймовірною дівчиною, яка вкрала моє серце ніжним співом. Вона така дивовижна. Ніби зіткана з повітря. Можливо, вона навіть не відьма, а полонянка, яку обманом заманили у корчму. Найбільше у світі мрію побачити її, забрати з собою, — божок потер очі, старанно відводячи їх вбік.

— Коре, невже ти закохався? На тебе зовсім не схоже, — посміхнувся Тимур, поворушивши палицею догораюче вогнище, — Вибач. Мені просто здавалося, що ти здатен закохатися у чергову красуню зі стрункою фігурою і довгим волоссям. Здавалося, ти не відносишся до однолюбів. Кохати єдину дівчину вкрай важко, адже завжди думаєш тільки про неї, мрієш притиснути до себе, щоб ніколи більше не відпускати з обіймів. І нікому в білому світі від неї краще не існує.

— Гей, друже. Давай, розповідай. Хто ця щасливиця? Хто заполонив серце крутого мага з вогняними крилами? — божок уже витер сльози, і в його чорних очах знову стрибали веселі бісики.

— Ось і не смішно. Давай уже відкопувати наших смалених зайців, інакше замість вишуканої страви будемо смакувати самотніми вуглинами, які пролітають над пустелею, — відповів Тимур, відшукуючи серед згаслого вогнища сховану смакоту.