Глава 23

Хлопець прийшов до тями від того, що хтось линув в обличчя холодної води.

— Тимур! Прокинься, благаю. Ми хтозна-де, — відкрив очі і побачив Коре.

— Друже, що трапилося? — промовив пересохлими потрісканими губами.

— Ти не пам'ятаєш? Ми вирішили проїхатися на твоєму місті подалі від піщаної бурі. Ті ще диваки. Я ледве встиг сховатися, знайшов притулок в одному з будинків. І тут почався справжній кінець світу. Ти таке витворяв, я просто не можу відійти від жаху, — божок зітхнув, — Це був вже не ти. Зовсям не схоже ні на що. Мені стало дуже страшно. Навіть мені ... Одне мене втішає, що тебе вже у звичайному вигляді викинуло з того пекла разом зі мною. Щоб я робив сам в пустелі, у тому закинутому і забутому всіма місті?

— Розкажи мені, що насправді відбувалося. Я хочу знати, — попрохав Тимур, зводячись на лікті.

— Ти випий водички, заспокойся. Ти перетворився на величезного ящера, а навколо тебе крутився пісок і били блискавиці. Та мені не це здалося найстрашнішим, а дивна мелодія, що лунала звідусіль і зводила з розуму. Однак, для тебе є дещо втішне. У тебе дуже гарний хвіст, та й роги такі сріблясті. Ніколи б не подумав, що в тебе можуть вирости такі величні роги. Твоє тіло вкрилося лускою, ніби у химерного морського змія. А ще твої ноги і руки перетворилися на лапи з довгими кігтями. На спині у тебе виросли отакенні крила і ти ними постійно змахував, ніби відбивався від піщаного вихору. Та й сам ти світився, як ліхтар. Від тебе у всі боки відскакували електричні розряди, — намагався жартувати божок.

Потім Коре сумно зітхнув і подивився Тимуру прямісінько в очі, — Однак ця незвична мелодія … Все місто звучало, співало свою жахливу пісню, а ти виспівував, вібрував разом із ним. Я затикав вуха руками, та все-одно нікуди не міг подітися. Жахлива мелодія змусила вібрувати землю. Ніщо живе не в змозі витримати подібний звук від якого розриваються барабанні перетинки. Я заледве зумів начаклувати слабкий захист від твоєї сили. Ти перетворився на руйнівника. Цікаво, чи відомо Чорнокнижнику про твою нову іпостась, подаровану містом?

— Коре, чим відрізняються Вогняний Ангел і Ящер? — у юного мага не вистачало слів, щоб продовжувати розмову.

— Чомусь Вогняний Ангел викликав захоплення, почуття комфорту і вогню, але не нищівного, а такого, що покликаний боротися зі злом. Саме тоді ти був стражем добра. Але останнє перетворення … навіть не знаю, звідки в тебе така темна сторона. Навіть не можу правильно сформулювати думку.

— Кажи, як є, — видихнув Тимур, очікуючи почути найгірше.

— Пообіцяй мені, що без причини не будеш використовувати це перетворення. Ти сам заради власного задоволення зруйнуєш світ, а потім прокинешся десь серед уламків міст чи селищ. Тільки, що тебе зупинило цього разу? Що ти відчув?

— Я думав, багато думав, — сумно зітхнув, — Коре, ти розповідаєш дивні речі. Я навіть не пам’ятаю, що відбувалося пізніше, тобто після того, як до мене прийшов кумедний ховрашок. Мені просто захотілося втекти подалі від усього цього, адже мені на плечі впала занадто важка відповідальність. Просто побажав, щоб ми змогли полетіти подалі від піщаного вихору. Дуже захотілося побачити … — раптом закашлявся на півслові, — батьків, менших братів та сестер. Як же там моя родина?

— Тимуре, чим далі ми просуваємося, тим більше заганяємо себе в глухий кут. Спочатку нам потрібно вибратися звідси. Але в цих місцях твоя магія сильнішає, а моя слабшає. Зараз я майже безсилий. А коли ти починаєш використовувати магію, то нагадуєш мені мавпу з гранатою. Тільки не ображайся за порівняння. Ти стаєш все сильнішим, однак краще уникай магічних перетворень, якщо нічого не пам’ятаєш і не можеш контролювати чергову сутність. Останнім часом я починаю тебе побоюватися.

Раптом погляд Коре сковзнув навколо, він аж присів від здивування:

— Тимуре, озирнися. Дивись, куди ми з тобою потрапили цього разу, — божок обвів рукою дивну місцевість.

Пустеля закінчилася, вони виявилися в дивному місці. Тимур підвівся на ліктях і оглянув місцевість. Навколо переважав сірий колір — сіре нависле небо і сіра земля, де-не-де виднілись поодинокі кущі напівзасохлої трави. Погляд зачепився за дерева — теж безлисті з сірими стовбурами. Вони опинилися посеред галявини — навколо сірість і безмовність. Господинею і царицею тут була туга, котра панувала навколо разом із безвихіддю.

— Тимуре, правда, аж завити хочеться? Шкода, що я не вовк. Інакше б точно вписався в навколишній сірий пейзаж, — божок намагався жартувати, — Ми з тобою у своєму лахмітті, напевно, найяскравіші плями.

Юний маг уже розумів, якщо Коре починає так жартувати, то насправді в нього на душі занадто сумно.

— Так, друже, ми потрапили у ще гіршу ситуацію. З вогню прямісінько в полум’я. Ще й місто кудись зникло. Куди воно полетіло, чи, можливо, не визнало мою владу? Як же близько був порятунок. Залишалося тільки руку простягнути. Я сподівався, що зможу, навчуся керувати Мандрівним Містом. Мені так хотілося спрямувати його прямісінько в Академію бойових магів. От би всі там здивувалися.

Коре на мить задумався:

— Я хоч і володію магією, та нічим допомогти не можу. Навіть не знаю, як повернути назад твоє бунтівне місто.

В цей момент Тимур підійшов до нього ближче і, заглянувши в очі, запитав:

— Що насправді сталося? Як ти вижив у страшній круговерті, коли я втратив контроль над тілом? Хоча ти вже і розповідав мені, я хочу почути про все ще раз. Можливо, ти пропустив якість важливі деталі?

— Гаразд. Про твоє перетворення у Ящера я нічого додати не можу. Жахливе рогате створіння махало навсібіч хвостом і завивало страшну пісню, від якої в мене кров застигла у венах. Друже, ти занадто крутий хлопчина. Благаю, перед дівчатами не перетворюйся в подібну тваринку, адже від такого вигляду вони заніміють від переляку. Це ж я, загартований у боях, старий воїн, багато чого на віку бачив, тому ще не збожеволів від побаченого. Проте, для інших таке видиво перетворилося б у найпекельніший кошмар наяву. Прошу тебе на майбутнє, краще практикуйся в магії, а не поспішай відразу відрощувати хвіст і роги.