Шкала безумства

Глава 24

Раптом невідомо звідки перед ними з’явилась дівчина. Вона вистрибнула, ніби чортеня з табакерки, натягуючи стрілу на тугу тятиву лука.

— Ану стійте! — войовниче вимовила, — Хто ви такі і звідки прийшли?

Друзі остовпіли від несподіванки. Підсвідомо вони чекали появу монстрів чи чудовисьок, можливо, навіть давніх недругів — Няшку з Чуваком. Але аж ніяк не були готові зустрітися посерд сірості з красунею-мисливицею. Це вже було занадто. Тимур мимоволі замилуваввся дівчиною — розумні зелені очі, руде волосся, заплетене в тугу косу, струнке треноване тіло, обтиснуте шкіряним чорним комбінезоном. Картину завершував зухвалий сміливий погляд, який вказував на те, що красуня майстерно вміє користуватися зброєю.

— Ми мандрівники, — нарешті вимовив Тимур, — Наш корабель потрапив у шторм, після чого його залишки викинуло на пустельний берег. Ми довго йшли пустелею, а потім почалася піщана буря, яка несподіваним чином перенесла нас сюди.

— Обманщик! Досить мене годувати казочками. Сюди так просто ніхто не потрапляє, — прошипіла дівчина, — Або розповідайте правду, або моя рука не здригнеться! — пригрозила красуня, а її вигнуті брови насупилися, — Невже ви також потрапили в немилість до Чорнокнижника?

Тимур примирливо простягнув руки перед собою:

— Гаразд. Все розповімо. Благаю опусти лук, ми нічим тобі не загрожуємо. Мене звати Тимур, а це — Коре. На морі на нас напав Чорнокнижник, після чого рештки корабля викинуло на берег. Ми не знаємо, куди зникла решта екіпажу і пасажирів. Можливо, вони в полоні у чаклуна або загинули. Якимось чином ми з Коре опинилися живими на піщаному березі, а потім довго йшли пустелею, шукаючи порятунку. Якщо перестанеш у нас цілитися, і даси трохи часу, я розповім усі подробиці, як ми сюди потрапили.

Хвильку повагавшись, дівчина опустила лук. Швидким рухом дістала з кишені флакон, вибила пробку і хлюпнула рідиною з нього на друзів. Однак нічого не сталося. Тимур і Коре стояли мокрі і здивовані вчинком войовничої красуні.

— Ось для чого це все? — прокашлявся Коре, — Здичавіла зовсім? Ми ж бідні мандрівники, які заблукали, а ти обливаєш нас незрозуміло чим. Тебе ніхто не вчив ввічливості?

— Вибачте, хлопці. Проста перевірка, яку ви вдало пройшли. Ви ж могли виявитися нежиттю або чаклунами. Звідки мені це знати? Довіряй, та перевіряй. Коли поживете тут з моє, і не такими неввічливими виявитесь. Гаразд, більше не буду такого робити. Щоб якось вижити на цій землі, треба триматися разом, так що сварки вбік, адже у нас з вами спільний ворог.

Войовнича амазонка поправила неслухняне волосся, що вибилося з коси:

— Давайте знайомитися. Мене звати Сьорі. Я колишня учениця Академії бойових магів. Я знала, що на сході є велика пустеля, яка починається на морському узбережжі. Але як вам вдалося вижити? Якби я опинилася там, то і моїх навичок не вистачило б, щоб вижити.

— Красуне! — раптом вигукнув Коре, — Ти нам краще скажи, де ми зараз опинилися. Адже ми навіть не знаємо, де знаходимося в часі і просторі. Та ще й відчуваю, що втратили магічні здібності.

Дівчина хмикнула, та відповіла, гордо задерши носика:

— Та ви ніколи б не здогадалися, куди потрапили. А опинилися ви, наївні бідні мандрівники, прямісінько у в’язниці Чорнокнижника під відкритим небом. Ласкаво просимо в пекло! Це Згубні Землі, куди чаклун відправляє тих, хто намагається йому суперечити. Тут життя перетворюється на боротьбу. Тільки ти сам вирішуєш свій термін ув’язнення: можеш відразу померти від зубів монстрів або боротися весь час, відтягувати той момент, коли рано чи пізно втомишся тікати і чіплятися за власне жалюгідне існування. Немає у кого просити допомоги. Щоправда, чудовисько, яке обірве твоє життя, можеш вибрати особисто — тут великий вибір потвор. Доводиться постійно озиратися і чекати нападу, інакше цей момент настане зовсім скоро.

Від несподіванки Коре закричав:

— Згубні Землі? Не може бути! Я ще такий молодий, щоб помирати. Але ж про них згадується тільки в старих легендах, навіть я нічого про них не знаю.

— Так, Коре, саме вони. Немає входу і немає виходу. Потрапити сюди можна тільки за сприяння Чорнокнижника. А місцевим сірим лісом можна блукати хоч сто років, а так і не вибратися, — відверто промовила Сьорі, — Я потрапила сюди десь близько трьох місяців тому, і весь цей час намагаюся вижити, та здаватися не збираюся. Правда тут магії майже зовсім немає, вистачає тільки розвести багаття і все. Тільки прошу вас дуже не лякатися. Навколо повно нежиті, монстрів та чудовисьок. Здається, вони зачаїлися за кожним кущем чи деревом, а насправді так і є. Мені доводиться не солодко, рятує тільки бойовий дух і навички виживання.

Тимур виступив наперед:

— Сьорі, ми аж ніяк не боягузи. Нам теж є багато чого тобі розповісти. Без сумніву ти хоробрий воїн, але й ми багато чого варті. Пропоную триматись всим разом, тоді у нас збільшаться шанси вижити.

Дівчина подивилась на нього з повагою, потім подумала і кивнула. Зробила крок уперед, торкнулася правою долонею свого чола, потім в області серця, після чого підняла руку перед обличчям. Рожеві вуста прошепотіли дивні слова клятви бойових магів:

— Ось моя відкрита рука та доля. Пропоную вірну дружбу та зброю. Разом будемо у бою та смерті, разом проти нежиті і чаклунів. Нехай збудеться пророцтво.

Очі Коре округлились від здивування:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше