Шкала безумства

Глава 30

Марево сколихнулося:

— Чому так довго не приходить до мене мій господар? У мене вже багато руди назбиралося. Працівники працюють вдень і вночі не покладаючи рук.

— Зайнятий він, викликали його на Південні Острови, не справляються без нього. Я дрібний маг, в поспіху мені наказали відвідати тебе і забрати руду, щоб не поцупив хто. Я випадково заблукав і зустрів ось цих двох, — Коре вказав на друзів.

— О, мій господар. Весь у справах, розумію. Повірю, що він тобі доручив зайти до мене. Але руду я не віддам, можливо — ти пройдисвіт.

— Я чесна людина. Кого хочеш, запитай. Ти просто в глушині сидиш і не знаєш нічого. Руда дуже потрібна для потреб армії. Каже мені Гварн, Коре, будь другом, поїдь в Згубні Землі та привези руди чудодійної. Інакше війна довго триватиме.

— Ти за кого мене тримаєш? – заревів туман, – Господар наказав мені віддати руду якщо не йому, то людині однієї з ним крові. Однієї крові! Однієї крові! – ніби заведене гриміло видіння, – дай мені краплю власної крові і я скажу, чи віддам тобі руду.

Несподівано божок скрикнув від болю. На його долоні сам з'явився поріз, з якого капнула на землю кров. Ґрунт зашипів і покрився на тому місці бульбашками. Все знову задвигтіло і прийшло в рух.

— Пройдисвіти, геть звідси! – крик лунав з усіх боків, – Забирайтеся звідси, бо до вас прийдуть робітники, і принесуть скільки руди, що ноги поламаєте, додому нести.

По обидва боки від примари почали з'являтися інші примарні фігури. Здавалося, повітря вібрує і пульсує.

Сьорі ніби прокинулася і міцніше стиснула руку Тимура:

— Що відбувається? Я не могла таке викликати. Тут ціле скопище неупокоєних душ. Чорт забирай, потрібно забирати звідси ноги. І якнайшвидше.

— Коре, відступаємо! — крикнув Тимур. Якщо вже сам бойовий маг не розуміє, що коїться, пора втікати.

Пролунав громовий голос, який залунав з усіх сторін:

— Тільки кровний родич відкриє штольню і забере руду. Відлюдник дав наказ не вбивати того, хто не переступив межу. От якби я зміг до вас дістатися і знищити!

Навколо штольні по землі почали розходитися червоні кола. Немов живі, вони розросталися, загоралися полум'ям, яке мало не обпалило волосся божку.

— Коре, забирайся звідти! – вже з усіх сил кричав Тимур. Але той, немов приклеєний, не міг і кроку ступити назад:

— Я намагаюся! – злякано закричав він, – Але не можу відірватися від землі. Із його руки капала кров, але не згорталася, а лилася тоненьким струмочком на землю. Там де вона падала, земля почала відкриватися, диміти з боків. Земля, переповнена нежиттю, відгукувалася на живу теплу кров, бажала жертву, не відпускала.

— Ще трохи і ми його втратимо, – намагалася взяти себе в руки дівчина, – Тимур, у нього немає виходу. Або його затягне під землю нежить, або йому доведеться зробити крок за червону межу, за якою чекає Страж з армією неупокоєних душ. Думай, Сьорі, думай.

— А якщо я перетворюся на Ангела? – Тимур намагався знайти вихід зі скрутного становища.

— Не можна. Тебе відразу відчує Чорнокнижник, і тоді ми втратимо тебе. А з тобою – і надію на перемогу над злом. Поглянь, що коїться.

Вона дивилася вперед, і перед нею розгорталася дивна картина. З-під землі, прямо з урвища, що розкрилася, почали вилазити посинілі напівзотлілі мерці. Це було жахливе видовище. Вони чіплялися гачкуватими пальцями за збожеволілого від страху божка. Він став хоч трохи відбиватися голіруч, хоча за його поясом стримів ніж із чудодійної сталі. Він немов забув, що можна використовувати свою нову зброю. А з іншого боку, за червоною задимленою лінією, прямо перед носом у божка, струмували, виткані з туману, аморфні безтілесні духи. Вони не були схожі на привидів, скоріше нагадували безформні хмарки туману, які теж бажали випити живе тепло.

Раптом Сьорі вихопила меч і стрибнула до Коре.

— Тримайся за мене, сильніше, – сама тим часом прошепотіла закляття і провела мечем у повітрі, окресливши блакитнувату межу.

— Тепер все буде добре, – спробувала заспокоїти переляканого божка.

Синя іскриста лінія замиготіла в повітрі, розростаючись, синім серпанком. Ось вона перетнулася з червоною лінією і зашипіла, нейтралізуючи її.

— Надовго моєї магії не вистачить. Але часу забратися геть звідси в нас достатньо.

— А як же он ті, що лізуть з-під землі? – запитав Коре.

— Ти й не здогадався, що зробити, – дівчина витягла у божка з-за пояса ніж, прошепотіла над ним слова. А потім холодне лезо притиснула до його рани, яка  почала затягуватися прямо на очах. Залишився тільки свіжий рожевий рубець.

— Кинджал визнав тебе відразу, і я подумала – а чому б йому не зцілювати рани свого господаря?

— Ти просто подумала чи знала?

— Подумала і вирішила, що гірше не буде.

Мерці, які лізли з ями, втративши прилив свіжої крові, почали сахатися в сторони, втратили свою силу.

Дівчина потягла Коре за руку за собою.

— А тепер швидше звідси, скоро лінія вибухне. Побачиш, що буде. Тільки тепер домовитися зі Стражем щодо руди у нас не вийде.

— Та я вже й перехотів. Не потрібна нам руда, клопітка ця справа. Та й відлюдник в щоденнику не зачіпав дану тему.

Страж занепокоївся, та хіба безтілесні сутності можуть проявляти занепокоєння? Червона лінія зашипіла, пішла бульбашками повітря, поступаючись блакитній, яка натискала на неї, напирала все сильніше.

— Хлопці, бігом звідси, – скрикнула Сьорі. Але друзів не потрібно було й припрошувати. Трійця поспішно накивала п’ятами від галявини, забувши про намір набрати руди.

За ними прогримів вибух. Неупокоєні душі вирвалися на волю і пурхали над мертвими тілами, які сліпо тикалися в різні боки. Їх очниці були порожні, кошлаті клаптики волосся клаптями звисали з оголених черепів. Мерці розповзлися по галявині в різні боки. Проте тут отямився Страж, він негайно став перетворюватися в сірий густий туман. Страж сильним потоком повітря, як у воронку, втягнув своїх робітників назад у штольню. Потім стався ще один вибух, земля здригнулася і почала втікати з-під ніг. Друзі ледве встигали бігти, земля провалювалася за ними в темну безодню. Вони взялися за руки і зробили незвичайний стрибок, тільки Коре мало не провалився в яму, але друзі взяли його за руки і витягли на поверхню. Потім, захекавшись, сіли біля величезної воронки, однак пелена туману і пилу була настільки густою, що крізь неї нічого не проглядалося.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше