Глава 32

Сьорі присіла біля тіла Доранна, взяла його руку і міцно зв'язала зі своєю за допомогою пояса, потім закрила очі і стала відмотувати з аури золотисті ниточки життєвої сили, яку передавала по венах понівеченому чоловікові. Вона поставила процес на автоматизацію, щоб, коли знепритомніє від слабкості, передача тривала. Дівчина прекрасно знала, що навряд чи переживе ніч, але це того варте. В голові промайнула думка, що так і не зізналася Доранну в ніжних почуттях, але про себе посміхнулася. Тепер він зрозуміє, кращого доказу не знайти. Сьорі вирішила викликати в голові найпрекрасніший спогад, щоб забути про те, де зараз знаходиться.

— Так, цей спогад, звичайно ж, найкращий для мене. Мій день. Я, Доранн і місяць, – подумала і заглибилася в минуле, – Моя мрія повністю збулася, – гірко посміхнулася, – Тільки не так, як хотіла, тільки не так, – Сьорі нахилилася до коханого, поцілувала в холодні губи і ковтнула сльози, – Ось і наш перший поцілунок. Прощавай, кохання моє. Живи довго і щасливо, – ще міцніше заплющила очі та зосередилася.

Ось найпрекрасніший день життя. У Доранна випускний, і він запросив її бути своєю супутницею. Сьорі трохи з глузду не з’їхала від щастя. Він вибрав її! Хоча будь-яка дівчина була б щаслива супроводжувати могутнього атлетично складеного синьоокого чорноволосого красеня. Для нього вона була подружкою, всього лише в ролі молодшої сестрички, яку опікав і допомагав в освоєнні прийомів бою. Ось і тоді запитав:

— Сьорі, а у тебе взагалі сукня є? – поставив запитання, обіпершись об одвірок її кімнати. Невимушена і красива поза. Хижак, який готується до стрибка. Він був прекрасний, як бог, що спустився з небес.

— Є, – зашарілася вона, – А що? – сердечко забилося в грудях переляканим пташеням.

— У мене випускний наступної суботи. Підемо? – запитав, як ні в чому не бувало. В цю хвилину вона задихнулася від щастя. У животі щось залоскотало, ніби зграя метеликів.

Вона напустила на себе байдужий вигляд і промовила:

— Ну ти, звичайно, відволікаєш мене від тренування. Але якщо треба – сходимо, – а в голові вибухнув феєрверк почуттів. Як же дівчина мріяла сходити з ним на випускний, взяти його під сильну м'язисту руку. А потім кружляти в повільному танку, потопаючи в його обіймах. Доранн буде у фраку і шраму не буде видно. Проте вона точно знає, де знаходиться шрам, і легенько проведе долонею по ньому, відчуваючи його під тканиною рукава.

— Розумієш, багато дівчат бажали йти зі мною, і я не захотів нікого з них образити, запросиш одну – інша приревнує. А ти – друг, і мені буде комфортно і їм, – немов відро холодної води вилив на дівчину. Гарячі сльози підступили до горла, однак Сьорі посміхнулася і сказала:

— Звичайно. Не будемо їх нервувати. Друзі завжди виручають один одного. На те вони і друзі.

Коли він пішов, дівчина з усього маху впала на ліжко, уткнулася в подушку і залилася гіркими риданнями.

— Я для нього всього лише подружка. Так, на крайній випадок. Він мене і за дівчину не вважає, – прокручувала в голові, – Але виду не подам. Буде тобі і сукня, і косметика, навіть манікюр зроблю, – коли виплакалась, полегшало. І вона вирішила діяти.

Сьорі була сиротою, з рідні залишилася тільки бабуся. Її батьки були знаменитою парою бойових магів на службі в Імперії. Вони постійно їздили на тривалі завдання, і привозили доньці чудові сувеніри, яких ні у кого з друзів не було. Із батьками донька не перебувала в дружніх стосунках. Вони залишалися для неї чужими людьми, які, коли приїжджали з відряджень, задаровували улюблену доньку подарунками, балували, як могли. Подружки заздрили, адже вона жила в красивому багатому будинку, і нічого не потребувала. Освіту здобувала вдома, викладачі ходили до неї особисто. Вона жила разом із бабусею, і кращої компанії годі було відшукати. Бабуся знала безліч чудових історій і малятко слухало їх, роззявивши рот від подиву.

Їх сім'я належала до стародавнього роду бойових магів, і магія пульсувала у неї в крові. Дідусь давно помер, він загинув на завданні. Але бабуся дбайливо зберігала пам'ять про нього і показувала внучці старі пожовклі листи, в яких збереглася її молодість. Завжди на її блакитних очах з'являлися сльози, коли брала в руки засушену троянду, вкладену в красиву мереживну хустку. Бабуся з тривогою чекала звісточок від сина і невістки. Вона виходила на балкон чудового білого будинку і вдивлялася в горизонт, чекаючи на поштового голуба. В один жахливий день до них прилетів чорний голуб і приніс чорну звістку. Там значилося, що молоді люди загинули на завданні, але Імперія їм вдячна і призначає родичам довічну пенсію. Бабуся посивіла вмить, і більше ніколи не посміхалася. Вона назавжди одягла чорну сукню, проте заради внучки трималася, хоча продовжувала виходити на балкон і чекала звісточки. Вона так до кінця життя й не повірила в смерть дітей.

І ось, коли Сьорі склала вступні іспити в Академію, бабуся подарувала їй свою сукню, в якій одного разу ходила на бал із молодим магом імператорської корони. Ось саме ця сукня лежала в шафці і чекала свого часу. Вона не здавалася химерною, ні. Довга темно-фіолетова сукня досі коштувала дуже великих грошей, адже була оздоблена вишуканим чорним фрейським мереживом та як додаток мала накидку, облямовану сріблястим хутром північної білки. Дівчина захотіла доторкнутися до хутра, згадавши розповіді бабусі, і минуле щасливе безтурботне життя.

Сьогоднішня Сьорі перенеслась у власну кімнату спогадів, щоб подивитися на себе збоку в минулому — таку юну, наївну, закохану. Підійшла, присіла поруч на ліжко, тільки з іншого боку. Доторкнулася до чудової сукні, провела рукою по накидці:

— Я більше ніколи не побачу свою сукню. Вона похована під стінами Академії, згоріла, пропала, залишилася тільки пам'ять, – промайнула думка в голові, – дівчина розтягувала задоволення, дивлячись на себе.

Ось молоденька студентка підійшла до трюмо, сіла на красивий різьблений стільчик, дістала косметику, спеціальну позичену у подружки зі старшого курсу. Потім встала, одягла бабусину сукню, покрутилася перед дзеркалом.