Глава 42

Наступного дня все стихло. Дерева повернулися в ліс. Але трави, як не крути, дійсно виявилося замало. Потрібно було нарвати ще. Якби ж можна обійтися без неї. Проте ритуал просто так без зілля провести не можна, адже душу треба направляти цілеспрямовано, а час минав. Проводити ритуал було ризиковано, але це було необхідно, щоб вижити і вибратися звідси. Сьорі проводила підготовку, а хлопці переглядалися між собою, боячись наврочити, адже найменша помилка коштувала б життя. Дівчина неохоче послала хлопців зібрати відсутні інгредієнти в прилеглому переліску, тільки наполегливо попросила взяти зброю, і не відходити далеко від хатинки.

— Я прийду на допомогу, як тільки зможу, – запевнила їх.

— Ні, ну знову траву збирати, – бурчав Коре, – Ні, щоб відразу піти всім разом і набрати трави скільки вдасться донести. Так потрібно ганяти мене, як хлопчика. А мені, вибачайте, років немало.

— Друже, перестань, — заспокоїв його Тимур, — Ти начебто забув, що вчора ми самі втекли з лісу і принесли мало сировини. Так що нічого бурчати. Сьорі до твого відома дуже розумна. Вона знає, що треба робити і як буде краще. У таких питаннях залишається тільки покластися на її майстерність.

— Тимуре, мені так соромно, що ми перед нею боягузами себе показали. Злякалися якихось там дерев, які ожили і наступали на нас.

— Вона розуміє, що ми Академію не закінчували. Просто потрібно було вчора взяти з собою зброю та охоронні зілля. Тоді б і не виглядали смішно.

— Ти хіба не боїшся?

— Уже ні. Попереджений, значить озброєний.

— Тимур, ми смішно виглядаємо з мечами і мішками !

— Коре, заспокойся. Тебе дівчата не бачать, тож нікому насміхатися. Ти зараз навіть загрозливо виглядаєш. Ось так, якщо брови насупиш. Саме воно. Потім колись напишеш пригодницьку книгу про своє життя і розкажеш історію, як героїчно добував зілля в лісі і розкидав навсібіч сотні монстрів. А може, навіть пісню напишеш? Баладу про свої безсмертні подвиги?

— Не знущайся, – хмикнув божок, – Сам знаю, що смішний до неможливості. Але пісню дійсно складу. Патріотично-готичну, – він засміявся, – Бачиш, я вже новий жанр придумав. А мої друзі – Озем і Сумерла порвуть новою піснею світ. Слава буде випереджати мене. А збирання трави замінимо добуванням секретних інгредієнтів. І не соромно, а навпаки навіть героїчно. Ти повністю правий. Тільки герой ти, а не я.

— От не роби з мене героя. Коре, благаю! Я маг-недоучка. Не вплутуй мене. Я не хочу, щоб дівчата мені проходу не давали. Ти ж знаєш, що кохаю одну єдину дівчину. І шлейф роздутої слави мені не потрібен.

— Даремно відмовляєшся. Перед тобою відкриваються нові горизонти. А я буду твоїм продюсером, розкручу тебе. Хоча, якщо не хочеш, нав'язуватися не буду. Тим більше, у тебе є кохання самої Еленіель. Така дівчина одна на десять тисяч. Ех ... от би мене так покохали. Може тоді я б змінився?

Нарешті вони зайшли до похмурого лісу. Оглянувшись і впевнившись, що все спокійно, почали рвати траву і напихати її в мішки.

— Тимуре, тобі не видається оте дерево дивним? – раптом запитав божок ,– Чи мені здалося, що воно хижо зиркає жовтими очиськами через листя? Або навіть нам хижо підморгнуло?

— Та начебто все тихо. Хоча і тиша якась підозріла, – озирнувся хлопець в різні сторони, – Приготуй про всяк випадок охоронне зілля. Дійсно, все виглядає, ніби затишшя перед бурею. Ставай спина до спини.

Над галявиною стало відбуватися щось дивне. По її периметру згустився сірий туман, і ось перед хлопцями постали прекрасні дівчата з розпущеним волоссям.

— Коре, це по твоїй частині. Лісові дівчатка. Заговори їх, чи що, здивуй дотепністю.

Але божок в заціпенінні витріщив очі.

— Ось, друже, ми і потрапили в халепу, – прошепотів він. А я все думав, чому мавок немає. Завзятих веселунок і реготушок. Ось і відповідь, приїхали.

— Та що з тобою? Поясни докладніше.

— Тимур, познайомся з нявками. Мертвий ліс, мертві мавки. Нам не втекти, вони занадто голодні і злі. У них відсутні почуття, їх неможливо заговорити, просто порожня оболонка. А те, що вони приховують під розпущеним по спині волоссям, краще не бачити і не знати. Кидай меч, тут наша остання зупинка.

— Що? Скажи мені, що? Ти занадто наляканий. Але ми і не з таких колотнеч виходили живими. Візьми себе в руки, і не розкисай. Досить! У нас мечі і зілля. І нічого я кидати не буду. Ще чого! Будемо битися!

— Ти не розумієш. Це нявки! Зараз почнуть водити навколо нас страшний хоровод, і ти зрозумієш, все зрозумієш. Нам не розімкнути їхні руки, не припинити мертвий танок. Колись кожна з них була веселою і безтурботною мавкою, поки не закохалася в чоловіка, який розтоптав її кохання. Так, мавки помирають і перетворюються на нявок. І тепер хочуть лише крові і помсти.

Тим часом дівчата взялися за руки, і почали водити хоровод. Вони майже літали в повітрі, їхні ступні не торкалися землі. Прозорі білі сукні майоріли в повітрі, заворожуючи химерним видовищем. Тимуру здалося, що все йому сниться. Безкровні обличчя, мигдалеподібні очі, яскраво-червоні губи нагадували криваву рану. Нявки то наближалися до них, то віддалялися. Раптом прекрасна пісня полилася з мертвих губ. Не могли жахливі створіння так прекрасно співати, але все-таки… Хотілося впасти на землю і плакати від нечуваної мелодії, вона пробирала до кісток, викликала сльози з очей. Сльози мимоволі потекли з очей, зсередини піднімалося почуття захоплення.

Потім одна з дівчат подала умовний сигнал для решти, підняла руки до неба і всі, як за сигналом, обернулися спиною до хлопців. У Тимура горло здавила невидима рука, дихання в грудях сперло: на оголених спинах зяяла величезна діра, через яку виднілися нутрощі. А найстрашніше він побачив — це скривавлене і почорніле серце, воно билося, пульсувало, стискалося, перекачувало мертву кров. Хлопець труснув головою, але видіння не зникло.

— Коре, що це? Як таке взагалі може бути?

— Вони неживі. Їхня сутність давно мертва, залишилася лише жага помсти. Вони підкоряються бажанню знищувати всіх чоловіків, які потраплять їм на шляху. Нявки саме зараз нас гіпнотизують, і ми вже нічого не можемо зробити. Залишається лише помолитися наостанок. Ці жінки володіють власними чарами. Колись давно вони були лісовими мавками. Але сталося непередбачене для них – наздогнало кохання. Гм... нерозділене, до того ж, що в принципі майже неможливо, але буває. Ось коли мавка закохується, то вмирає в прямому сенсі. Тобто перестає бути веселою реготушкою, від неї залишається лише мертва оболонка. Миле створіння перетворюється на фурію, запрограмовану вбивати чоловіків. До речі, жінок вони не чіпають. Так, я відволікся. Адже ми вже не можемо поворухнутися. Ти відчуваєш? Не можемо застосувати зброю. Як я раніше не здогадався? Адже все було так очевидно. Минулого разу піднявся ліс, викликаючи нявок. Вони лежали тихесенько собі під корінням, нікого не чіпали, потім відчули нас. Зголодніли по людському теплу. Їх підняла зі сну жага помсти.