Шкала безумства

Глава 51

— Еленіель! Ти? – Тимур підбіг ближче, заглянув у прекрасні смарагдові очі, в яких прочитав неприховане здивування. Але здивування змінилося зловтішною усмішкою.

— Ще один! А я хвилювалася. Не встигаю знерухомити, ну що ж. Дівчата, прив'яжіть його поруч. Чим більше чоловіків принесемо в жертву Темній Діві, тим краще.

Хлопець відкинув від себе руки нявок, які тягнулися до нього.

— Еленіель, прокинься! Що вони з тобою зробили? Невже ти не впізнаєш мене? Невже я так змінився?

— До чого ви, чоловіки, довірливі. Яка ще Еленіель? Я Королева нявок! Ти бачиш тільки те, що хочеш бачити. Набрид мені порожньою балаканиною. І ніколи починати свою пісню. Хоча і так тобі нікуди звідси бігти.

Вона підняла руки в небо, закручуючи вихор із новою силою. Руки Сьорі безсило впали вздовж тулуба. Дівчина і не намагалася куди-небудь бігти, стояла, немов мармурова статуя. Але погляд Тимура зачепився за її меч, з якого сипалися рубінові іскри.

— Якщо меч ожив, з його допомогою можна і Сьорі привести до тями.

Тимур намагався вирватися з чіпких рук збожеволілих дівчат, але нічого не виходило, вони накинулися на нього всім натовпом. Він не міг повірити, що Королева нявок перебуває в образі Еленіель. Його улюблене обличчя перекосила зла гримаса, ніжні губки шепотіли страшні заклинання.

Несподівано вихор розколов землю, і звідти з гарчанням стало виповзати чудовисько, все покрите довгою заплутаною шерстю.

— Що відбувається? – раптом подав голос Коре, який до цього висів на дереві безвільною ганчіркою.

— Коре! – закричав Тимур, намагаючись, звільниться від захвату, який все міцніше його стискав, – Як так сталося?

— Це все з моєї вини, – відвів очі божок, – Побачив красиву дівчину – і не зміг стриматися.

— Але на тебе було накладено закляття сліпоти.

— Я раптом побачив її – серед сонячного світла, вся в хмарі пухнастого волосся. Вона простягла до мене руки і покликала на ім’я. Як я міг встояти? За мною ще Сьорі бігла, щось кричала, але я не чув її. Далі нічого не пам'ятаю, отямився тільки-но посеред какофонії.

— Тимур, це ти переполох влаштував? А де моя крихітка? Моя неземна красуня? – здивувався божок.

— Давай розв’язуйся та вибиратися звідси і зауваж, нявкам ніколи зараз співати, тому ми можемо рухатися. А твоя красуня виявилася Королевою нявок.

— Ааа, що це ще за хутряна рукавичка? – показав очима на величезного павука, який намагався вибратися з ями.

Тимур нарешті зміг відкинути нявок і вихопити меч, який тепер постійно був його вірним супутником. Хлопець став напоготові, але нявки розбіглися навсібіч і попадали навзнак перед величезним чорним павуком з довгими лапами. Так, істота дуже нагадувала павука, але тільки на перший погляд. Це була гігантська куля з єдиним величезним червоним оком, яке світилося лютою ненавистю до всього живого. А скільки було лап, він не міг порахувати, головне, що вони стирчали в різні боки. Були довгі, були коротші, вони стискалися, жили власним життям. І оскільки тулуб монстра був неповоротким і товстим, то лапи постійно ворушилися, прямо на очах виростали нові, а ті що були раніше втягувалися назад. Проте не на часі було стояти і розглядати монстра. Тим більше чекати, коли воно повністю вилізе назовні.

— Темна Діва! – верещала Еленіель, хоча насправді в її образі постала Королева нявок, – Прийми призначену тобі жертву!

Тимур покрутив головою, він не міг позбутися думки, що це кохана дівчина, і в нерішучості зупинився. Але голос, він не міг помилятися. В Еленіель голос дзюрчав ніжним струмочком, а голос Королеви нагадував верескливу торговку рибою зі Східних Островів.

— Сьорі! – повним відчаю голосом закричав Тимур, – Сьорі! Бойовий маг, виконай свою місію! – саме зараз він не міг проникнути в свою підсвідомість – там чомусь стояла заслінка. Проте ніколи було про це розмірковувати. Він задумався тільки на мить, і рішення прийшло само собою. Хлопець тільки раз чув, як дівчина використовує таємничий голос, там, в розмові зі Стражем. Він набрав в груди побільше повітря і вимовив:

— Сьорі! Підкорися мені! Я твій повелитель! – слова злітали самі собою з губ.

— Ти що твориш? – верещав Коре, – Що ти робиш? – він спробував відчепитися від мотузок, якими був тісно прив'язаний до дерева.

— Тимур, не жартуй з такими речами. Ану, припини!

Хлопець здригнувся, і отямився. Щось темне затуманило думки, солодким туманом потягло за собою в тягучу темряву, захотілося спати. У розпал бою і в недобру годину буйства стихії йому раптом стало все байдуже, захотілося прямо тут згорнутися калачиком або навіть підійти до обриву і віддати своє тіло на розтерзання Темній Діві.

— Не можна так! – продовжував кричати Коре, – Де мої сили? Я слабкий, як дитина, – божок звивався, але мотузки не відпускали.

Королева нявок раділа. Все йшло за її страшним планом.

— Темна Діво, я знайшла тобі жертву! Минулого разу я припустилася помилки, та цього разу краще підготувалася, – вона підняла голову, і з її горла пролунав хрипкий сміх. Потім одним різким рухом обернулася до Сьорі.

— Вибач, дорогенька, не приділила тобі належної уваги, – потім схилила голову набік, і обійшла навколо дівчини, – Гм, нарешті я знайшла собі гідну наступницю, – потім торкнулася її руки, де був затиснутий меч, і м'яко розтиснула зчеплені пальці. Зброя впала на землю, блиснувши блакитними іскрами, – Ось, так краще.

Королева торкнулася волосся дівчини, провела рукою по щоці.

— Відійди, проклята нежить, – викрикнув Тимур. Але нявки перегородили дорогу, простягаючи до нього кістляві руки, – Не смій торкатися до неї! Сьорі, Прокинься! Коре, ну зроби ж що-небудь, – скрикнув у відчаї.

Ставало все темніше, з світу раптом зникли всі теплі фарби. Вихор посилювався, здавалося, він виходить від темного чудовиська, яке намагається вибратися з безодні.

Королева нявок немов розмовляла сама з собою, на мить забувши про присутніх.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше