Школа для злодіїв

Глава 2

Чую гуркіт двигуна машини. Значить кудись їду! Відкриваю очі. Напроти мене сидить задоволений містер Голланд і дивиться у вікно. От брюнетна зараза! Оглядусь. Я в наручниках: на руках і ногах. Наручники як ви зрозуміли на ланцюгах. Ну да, детектив росте прямо на очах. Тепер точно не втечу. Зате по цій рожі можу дати різними способами. 

З двох сторін від мене сидять два кабана, на випадок якщо я втечу. Хоча це такі кабани, як з мене Жирафа. З моїм же ростом 1.60 метрів. Але погратися я можу. 

Тому одного я б'ю по носу, а іншому я роблю раптовий масаж яєць. Одному пояснюю на практиці, що ковирятися в носі краще наодинці, а другому, що мастурбація це не його "коньок". Першому доказую, що 9 менше від 10, в результаті чого в нього на руках 9 цілих пальців і один не дуже. Другий же тепер буде наочно дізнаватися що означає вираз "Я тобі зараз засуну руку в ж@пу, і ти дізнаєшся чи далеко від сраки до рота!" 

В кармані в одного зі своїх сусідів знаходжу пістолет. Різко направляю в сторону детектива.

-А тепер відпускай!

Але детектив лише спокійно подивився на результати мого творіння і добавив.

-Креативно! - Що? - Не цього разу! - Це він про що? - Туди, куди ми їдемо, це дивне, але цікаве місце. Звідси тобі не втекти.

-А ви звідки знаєте? Теж там були? 

- Не був, але гостював! - Це він типу про те, що був гостем в ж@пі? А, ну тут не дивно, я його туди посилала часто. І він вже там повинен бути не частим гостем, а постійним жителем. - Ми вже на місці!

Я виглянула у вікно. Ну як виглянула?  Це було зробити важко в силу життєвих обставин і двох кабанів, які вивчали в отключці математику і анатомію. Пістолет опустила.

Ми наближатися до величезного забору. 

-Дріс Бейл? - у вікно постукав чоловік у формі, як тільки ми зупинилися.

- Та сама! - відповів детектив і передав якісь документи охоронцю.

-Так, ага. - сказав чоловік, гортаючи файли. - Все вірно. Проїжджайте! - кивнув він, віддаючи папери містеру Голланду.  - Тільки я заберу ваших помічників, здається їм необхідна допомога. 

Кабанів з машини витягли, я аж прискнула, уявляючи як охоронці будуть виправляти ситуацію. Про пістолет я вже і забула. Я просто заховала його за штани. На всякий випадок. Хоча посмішку містера Голланда теж помітила. Як виявляється у детектива є почуття гумору! Проскакує мимоходом!

Ворота повільно відкрилися, і ми поїхали. Було дуже дивне відчуття, наче якась слизька рідина обліпила на кілька секунд моє тіло, аж доки не зникла. Коли ми приїхали ворота, детектив промовив.

-Відчула? - Я кивнула. - Це захисний магічний ритуал. Всі можуть опинитися за воротами, але не кожному дано звідси вийти. Якщо знаєш як вийти!

Ну тут не проблема! Дізнатися буде не важко! Головне, коли знаєш на кого тиснути. І схоже, що чоловік це зрозумів по моєму погляду, бо швидко відповів.

-Я не знаю як звідси вийти! - і підняв руки, наче здається. Ну не знає, значить я дізнаюся!

Ми підїжджали до кількох приміщень, які гармонічно поєднувалися один з одним. Я швидко зачесалася рукою, щоб більш-менш привести волосся в порядок під капішоном. Біля головної будівлі побачила молодих хлопців і дівчат і декількох дорослих. 

А це що за дитсадочок? Більша частина молоді виглядала зверху з вікон. Схоже, що всім було цікаво хто приїхав. 

Спочатку вийшов детектив, він потиснув руки всім дорослим, а потім пішов відкривати мені двері. Вийшла. Щось не сильно я відчула цю свободу! Наче потрапила у в'язницю тільки з малявками. Хоча в свої 16 років я теж на неї змахувала. Спокійно. Я глибоко вдихнула і видихнула.

До мене підійшов чоловік і представився.

-Добрий день! Ти Дріс? Приємно познайомитися. Мене звати Рівз Дрінхештільхстен, можна просто містер Дрін.

Дрінхе-хто? І хто такі прізвище придумав? Я ж його в житті не вимовлю. Ну дякую хоча б за скорочений варіант.

-Я власник, а водночас і директор школи для злодіїв. Звичайно зі злодія лапоньку не зробимо, але дещо навчити і чомусь виховати ми можемо.

Ви то можете, але я не хочу. Яка ще блін школа? Мені і школи життя вистачило. Наситилася нею вище горла! 

-Містер Голланд, дякую за допомогу, але я думаю, що ви нам більш не треба. - сказав містер Дрінхештільхстен.

-Радий допомогти! Звертайтеся за допомогою, якщо треба буде!

-Звичайно. - чоловіки обмінялися рукостисканням.

Машина захлопнулась, і детектив поїхав. І я відчула, що якась моя крихітна частинка поїхала разом з ним. Звичайно я з містечком Голландом не були друзями, скоріше навпаки, але до нього прив'язалася. Ну кого ще можна приколювати постійно як не цього поліціянта. Але той поїхав.

Як тільки машина зникла за ворітьми, зрозуміла, що опинилася в пастці. Ну дякую, детективе. Навіть наручники не зняв. Видно думав, що набедокурю тут. Ну я то можу. Але що тепер мені робити?

- Пішли. - раптом промовив містер Дрін. - Розкажу все про де ти будеш навчатися, що це за місце і з ким. - І обнявши мене за спину повів мене всередину будівлі. 

 

 

 

 

 



#4174 в Фентезі
#3039 в Різне
#779 в Гумор

У тексті є: дівчина, школа, гумор

Відредаговано: 11.04.2021

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше