Глава 3

Будівля, в яку ми зайшли, досить важко було назвати сучасною, але і стародавньою теж язик не повертався. У великій залі, яка простягалася до нескінченності, ну так мені здавалося, можна було влаштовувати перегони від охорони. Та хоча якщо розмістити пісок на іншій частині, то можна було влаштовувати змагання на стрибки з розбігу.

Чомусь не всі з хлопців і дівчат були задоволені, що я опинилася тут. По деяким рожам можна було зрозуміти, як кисло вони на мене дивилися, неначе з'їли відро лимонів. 

Тим часом, поки містер Дрінхештільхстен розповідав про школу, я вивчала народ, будинок і уривки його фраз.

-...Ця школа була збудована близько однієї тисячі років назад. - Угу, цікаво, а я зможу знайти карту цього будинку, перш ніж я звідси втечу? - Якщо тобі буде цікаво, то додаткову інформацію зможеш найти в бібліотеці. - Я кивнула.

Проходячи повз хлопців, які мене розглядали, не дивлячись куди йду, врізалася ще в одного.

-Твої ж панталони! - досить дивний вираз я почула від хлопця. Схоже, що наступила йому на ногу. Юнак на мене глянув і завмер. Тому зі швидкістю блискавки почала вибачатися.

-Вибач, я випадково! Я тебе не бачила! Сорян, сорян, сорян! 

Але той почав лише сміятися.

-Мені не треба подачки від карликів! Хоча і такого милого! - і хлопець провів рукою по моїй шоці. 

Але я вирвалася, і ще раз щосили стала йому на ногу, а потім повторила це ще 2 рази для закріплення ефекту.

-Я тобі не карлик! Тому йди в пеньок! - розвернулася і пішла до директора, який мене чекав. 

-Я бачу ти майстер знаходити собі ворогів в перший же день! - похитав головою містер Дрін, спостерігаючи як хлопець косо дивитися на мене і потирає забиту ногу. 

-Я не терплю образ в свою адресу!

-Май хоч трішки терпіння! Ще кілька таких ситуацій і ти швидко заведеш собі ворогів. Повір, не все так гарно, як здається. - містер Дрінхештільхстен подивився на мене.

Ой, тільки не треба мені розказувати як підтирати в туалеті ж@пу, ніби я не знаю. Просто відриваєш невеликий шматок туалетного паперу, а потім... Хоча кому я це все розказую? 

Містер Дрін показав мені мою кімнату. Ми пройшли 3 будівлі, аж доки не опинилися в гуртожитку.

-Поки ти поживеш сама, а згодом до тебе когось підселять. - Та мені і самій добре, навіщо так напружуватися? - Якщо тобі треба якісь речі, одяг чи засоби особистої гігієни, то все це можна замовити на планшеті. До речі, ванна кімната групова і вона окремо від спалень. Це стосується і пральної. 

Ми підійшли до столу, за яким сиділа дивна жіночка.

-Ага, бачу цього разу ви зловили цю Бзикалку! - Кого? Це вона про мене? - Кімната 13б. - протягнула вона ключі. - Тільки треба...

-Не переживайте, місіс Оні. - Містер Дрін витягнув ножа, швидко порізав мені долоню і втикнув її в листок. А сама я типу не могла? Тепер, що все буде оплачуватися кров'ю? Я й кліпнути не встигла.

-Бачу все чудово! Тримай! - і простягнула мені в руку бинт і мазь. - Допомагає швидко заживляти! - підморгнула місіс Оні мені.

Коли рука була забинтована і намазана маззю, я з ключами пішла шукати кімнату 13б. Але і там, біля кімнати мене чекав сюрприз.

-Боже, до нас завітала міс Пишність. - біля стінки стояла Чорноволоса дівчина з двома подругами.

-Так вона же вбила близько тисячі людей! - вигукнула дівчина з темно-вугільним волоссям.

-Кес, пофантазувати і я можу! Числа ніщо не значать!- добавила Чорнява. - Якщо...

-Роні, ти ж не збираєшся робити те, що я думаю? - раптом промовила третя.

-Арі, я не знаю що ти думаєш, і не хочу знати. В твоїй ситуації думати треба більше, в тебе і так IQ маленький. А твої думки, ну скажімо так, бігають як навіжені.

Я подивилася на цих дівчат і промовила. Здається, вони забули, що тут я знаходжуся.

-Ви збираєтеся мене пускати в кімнату?

Роні до мене підійшла і вже збиралася мене випустити з кайданів (Ну, нарешті!), як в коридор зайшов хлопець.

-Роні, не треба! - той швидко підбіг до Чорнявої. І я впізнала ото юнака, який назвав мене карликом. Хоча його я могла назвати Велетнем, бо хлопець був за мене вище на півтори як не вище голови.

-Не треба створювати всім проблеми. Повір, воно того не варте. 

-Ріку, але ж я... - Не хвилюйтеся, я тобі проблеми створю за кілька секунд. 

Бам! Я щосили вдарила по сідницях Ріка, що той аж підскочив. І показавши фак очманілому хлопцю, заскочила в свою кімнату. 

Кімната була розрахована на трьох людей. Як сказав мені містер Дрін, що дівчат тут мало. 5:1. Тобто 5 хлопців на одну дівчину. Тому є ймовірність що буду жити з пацанами. Приміщення було просторами і невеличким. Шафи, які всередині створювали міні-гардероб; стіл на якому лежав планшет і записка і лампа, щоб виконувати д/з. 

Записку прочитала відразу.

"Шановна Дріс Бейл, раді вас вітати в школі для злодіїв. Нижче перераховані список правил, які ви необхідні дотримуватися..." Бла-бла-бла!

Далі був короткий розклад дня і правила. Тому якщо розклад я прочитала, то на правила я забила. Сюди прийшла зі своїми правилами, і взагалі тут довго не буду. 

Було пояснення щодо купівлі речей. Був список певних сайтів, на яких можна було купляти. Після купівлі з'являвся код, який необхідно було покласти в певний ящик в кімнаті з підписом номером кімнати і ліжка. Так як я вибрала ліжка біля вікна, то номер був 3. Щодо одягу, то можливість приміряти в реальності не було, але за допомогою віртуальної реальності можна було перевірити. 

Хоча ця віртуальна реальність була дуже реальною, бо при наведенні планшеті на себе в дзеркало, на мені з'являвся той чи інший одяг, і якщо він на мене був малий і давив, то я це ох як добре відчувала!  Тому купивши все що мені необхідно, включаючи засоби особистої гігієни, одяг та просто якісь цікаві речі, я вирішила купити дещо особливе, точніше декого. 

Скелет Василій був незмінним помічником в моєму житті. Звичайно імен у нього було багато, але Васька це Васька! За допомогою своєї магії я могла оживляти скелети як і мишей, так і людини. Вони могли говорити, рухатися, були моїми друзями і захисниками.