Глава 24

Просипаюся від того, бо мене хтось тормошить за плечі. Схоже, заснула в кріслі біля Ріка. Я потягуюся і дивлюся на ліжко. Юнак спить, це видно по тому як він тихенько похропує. Дай Боже, що якщо в нас стосунки знайдуть до чогось серйознішого, то він не буде хропіти як слон. І хто ж мене витягнув з солодкого сна?

То був Вася. Чомусь Скелет не був спокійний, він переминався з ноги на ногу.

- Треба поговорити! - промовив той. Довелося встати з теплого крісла, і відійти від Ріка трішки поодаль. По-чесному, я теж хотіла поговорити з Васею про його минуле життя, проте було цікаво навіщо йому була треба та розмова, на яку він мене позвав. 

- Мені теж треба з тобою поговорити! - відізвалася я на голос Скелета. Цікаво, в нас буду співпадати теми розмови?

- Мені треба в дечому тобі зізнатися! - тяжко видихнув Вася. Схоже, що йому було непросто все це почати. - Хоча по-чесному, я тобі мав все це розказати з самого початку, але постійно про це забував, бо нас весь час хтось хотів вижити з цього світу!

- Дай вгадаю, ти більше по хлопчикам, ніж по дівчаткам! - з посмішкою подивилася я на друга.

- Не відволікай, і так важко сказати! - сердито топнув ногою Вася. Ой, який серйозний!

- Я хочу розказати свою історію! Своє минуле життя!

- Чудово, я якраз про це хотіла поговорити! - плеснула я руками, сівши на ліжко і схрестивши ноги.

Я розташувалася за кілька ліжок від Ріка, тому якщо юнаку стане погано, я миттю примчуся назад. Шприци зі мною. Вася так і залишився стояти на місці.

- Добре тоді! - кивнув той. 

Я налаштувалася слухати розмову.

- В дитинстві я був дуже метушливим хлопцем. Тому з своїми друзями, ми постійно влаштовували якісь цікаві ігри. Чи то були піратами, розбійниками, гангстерами. І на чолі завжди стояв я, як капітан.

Від несподіваного видіння я аж вздрогнула.

- Віддати паруса! - малий хлопець із пшеничним кольором волосся розмахував в сторони дерев'яною шпагою. Я приглянулася ближче. Звичайно важко сказати, що це був Вася, хіба що може по очах і такому серйозному вигляду. Одне око було перев'язане чорною пов'язкою. І одяг був як для капітана піратів, відповідний.

- А що робити нам? - виглянув ще один хлопець з каюти. Хоч і корабель був і не справжній, проте пропорції були для дітлахів збережені.

- Прокласти курс на невідомі береги! - загукав командир. - Підняти якір! Повний вперед!

Я відкрила очі.

- Мене звати не Вася, я не знаю чому ти так приліпила до мене це ім'я. 

- Мені здалося, що Василій тобі найбільше підходить, ти ж не говорив свого справжнього імені. - пожала я плечима. - І я же мені тебе називати?

- Вінсент Конор Девіс, таким я був в тому житті. Можна просто Вінт. - запропонував Вася.

- А для мене ти все одно залишишся Васею.

- Не думаю, що після цієї розмови ти захочеш мене знати хоч в якихось варіаціях! - гірко посміхнувся той.

Хм.

- Я дуже любив подорожувати і заводити нові знайомства. Тому ще у 9 класі мене завербували в армію. Я був наймолодшим серед всіх курсантів, які проходили там службу. Моя фізична підготовка була дивовижно гарною для мого віку. Я міг за кілька секунд розкласти будь-яку зброю, і за стільки ж її скласти. Я був найшвидшим і найспритнішим серед всіх.

- Скажи, навіщо мені твоє дитинство?

- Зачекай, ти згодом все зрозумієш! - пояснив Вінт чи Вася і продовжив. - Я швидко пересувався по кар'єрі, і згодом став наймолодшим спецназовцем за всю історію.

Чомусь я трішки напряглася.

- І скільки тоді тобі років?

-18.

- Да, для спецназівця ти ще дуже молодий!

- Знаю! - хмикнув Вінт. - Мене почали відправляти на різні завдання, інколи дуже небезпечні. А близько десяти років мені дали одне завдання. - Вася аж затримав дихання. 

Чомусь серце у мене почало шалено битися. І ось ми підійшли до самої суті.

- Є така історія: про маленьку дівчинку волоссям блонда, яка вбила своїх батьків. І ніяких ножових чи вогнепальних ран не було знайдено, а також чоловік і жінка не були отруєні. Наче це якась магія.  - Вінт особливо підкреслив останнє слово.

Я десь чула цю історію. Ост тільки де?

- Проте ця блондинка втекла з місця злочину. А на спроби її зловити, ніхто звідки живим не повертався. 

Спокійно, я зараз буду рахувати і мені полегшає. 1, 2, 3, 4, 5...

- Мені теж дали це завдання. Я розумів який це ризик, але все одно вирішив спробувати. І мене, як й інших, ця дівчинка вбила. Але згодом возкресила тільки у вигляді Скелета.

Видіння не захотіло себе довго чекати.

- Спробуй підкрастися ближче! - чорноволосий запропонував брюнету. 

- Вона ж мене вб'є! - запротестував той.

- Дівчинка тебе в будь-якому випадку вб'є, а так ти хоча б її відволікнеш! - долучився до розмови ще один хлопець.

- Вінт, ти так легко про це говориш! - промовив юнак. - Не тебе ж на смерть посилають!

- Не дрейф Коул, прикриємо! - хлопнув по плечу товариша Вінт.

- Хоча б на цьому спасибі!

- Давай! - і Коул пішов.

Я оглянулася, квартал в якому це все відбувалося вже був майже весь спалений і розбитий. Шини горіли, а деякі вже дотлівали. Машини юули перевернуті і вже непригодні для руху. Магазини з розбитим склом і перевернуті з ніг до голови.

- Дріс, виходь, ми хочемо лише поговорити! - загукав з-під седану Вінт.

- Не думаю, що вона на це поведеться! - промовив напарник.

- Заккі, а в тебе є інші варіанти! З радістю вислухаю! - Вінт опустив зброю.

- Пішли всі до чортів! - пролунав голос дівчинки, і в машини полетіли баки із сміттям.

Я придивилася уважніше до дівчинки. Порваний одяг, розпатлане волосся, божевільний погляд. На мене схоже, коли я втікала від всіх на світі. Так це ж я! Не зрозуміла! Це що Вася мене хотів вбити, точніше ще тодішній Вінсент? Тоді мені було 14 років. І моє бажання знищити все на світі, але при цьому не висовуючись із схованки, переважало всякі адекватні мрії!

- Ааа! - почувся пронизливий голос Коула.