Школа Злих Чарівників

Школа Злих Чарівників

Школа Злих Чарівників

 

Оглавок перший.

«Боєць віртуального фронту»

 

     «Боєць віртуального фронту» Тим Непробивний  «витягував» гейм. Його надважкий танк Е-100 «підбирав» бали за балами, рятуючи незграб-партнерів.

     На його рахунку вже були КВ-2, Т 34-76, два Т-5. А легкий БТ-7 він просто роздавив при лобовому зіткненні. Як Бог черепаху.

     - Тимко, пора за уроки! – підійшла мати.

     - АТСТАНЬ!

     У потилицю немов улучив снаряд. Тато був добрячком і півроку торочив: ,, Ще раз скажеш мамі «атстань», одержиш запотиличника."

     Але сьогодні запаси татової доброти закінчились.

     - АТСТАНЬ! – крикнув «танкіст» і одержав другого запотиличника. Повернувся до екрану   … що за чортівня? Його танк горить! І хто підбив? Якесь нещастя, зачуханий «Шерман» ззаду зайшов. Якби не батько, він би його!

     - Все з-за тебе! - розлютився Тимко.

     Тато мовчки забрав зарядний шнур ноутбука і поніс у сарай. Який замикався батьковим ключем.

Іншого ключа не було.

     - Я більше не буду! – заскімлив п'ятикласник, зрозумівши, що залишається без Інтернету. Бо ноут до вечора розрядиться, а батько шнура не віддасть.

     Але він замкнув шнур у сараї та сів надворі на лавку. Додому йти не хотів. Ці «не буду», «чесне слово» йому вже допекли.

     Ображений Тимко і собі тихенько вийшов на вулицю. Тато сидів у дворі та не спинив його. Говорити з сином йому не хотілося. Синові з татом теж.

     Тимко зайшов у парк. Була середина жовтня. День був теплий, але небо затягувало хмарами. Наметені двірником купи листя чекали сміттєзбиральної машини. Дві ворони роздзьобували горіх. Стара жінка збирала каштани у сумку на «кравчучці». На землю з тьмяного неба зрідка падали краплі води, тому, крім хлопця та бабці, у парку нікого не було.

     - Піду я від них! – бурмотів Тимко. – Піду. Хай знають!

     На лавку поруч з ним сіли три сороки. Вони зовсім його не боялися! Підійняв руку, щоб зловити одну з них, але птаха застрекотіла і він … завмер! Не міг поворухнутися. Тіло мов затекло.

     - Наш! – відкрила дзьоба перша сорока.

     - Він 666 разів нахамив батькам!

     - Він 666 разів порушив обіцянку не хамити!

     Одна з сорок відкрила дзьоба і п'ятикласник раптово опинився всередині. У дзьобі. Дзьоб закрився, язик ліг на полоняника, сорока злетіла.

     Спантеличений хлопчик навіть не ворухнувся. У голові було дві думки: ,, Оце влип" та  ,, Я не марю?"

     Він ледь не задрімав, але птаха сіла на землю, тріпнула головою та виплюнула його.  «Боєць віртуального фронту» впав на землю, хитаючись, підвівся і озирнувся.

     Позаду стояли двоє юнаків та дівчина у чорних мантіях із чорними указками в руках, спереду – та стара жінка, яка збирала каштани у парку. Теж у чорній мантії із жовтим півмісяцем на грудях та чорною указкою в руках. На голові чорний капелюх з розлогими крисами.

     - Задовільно, бестії! – тицьнула вона пальцем на незнайомців позаду. – Геть у клас! А ти, недотепо (указка уперлася Тимкові в живіт) іди за мною!

     Наляканий хлопець поплівся за старою, оглядаючись довкола. Обстановка нагадувала середньовічний замок – великі арочні вікна з чорними малюнками на синьому склі, манекени лицарів у латах із довгими мечами в руках … На одному з них сиділа ворона та каркала.

     - Цить! – гарикнула стара. – Бо ще попосидиш тут!

     Двоє латників-манекенів незрозуміло яким робом відчинили двері до зали. У кінці великої вбраної у чорну тканину зали на троні, до якого вів АБСОЛЮТНО ЧОРНИЙ КИЛИМ, сидів худий високий чоловік із пропікаючим груди поглядом.

     - Ми – володар країни Злих Чарівників Чахлик Невмирущий. Для тебе, нездаро, Ваша Невмирущість!

     Хлопчик мовчав.

     - На коліна! Отак! Ти 666 разів образив батьків. Ти 666 разів порушив чесне слово. Ти заслужив бути злим чарівником. Чи не хочеш?

     І Чахлик ледь облизнув губи.

     - Та він мене з'їсть! – злякався хлопчик та видавив з себе, - так, хочу, Ваша Невмирущосте.

     - Погано, - процідив цар. – Отже, Гадюко, веди його в А-біринт!

     - Корюсь темній силі! – озвалася баба за спиною Тимка. - Іди за мною!

     Гадюка повела полоняника за собою. Вони довго петляли коридорами ( провідниця не хотіла, щоб він запам'ятав шлях до Чахликової зали).

     Перед ними з'явилися Чорні двері.

     - Це вхід до А-біринту, дурню! – гарикнула відьма. – Через нього потрапиш у Школу Злих Чарівників! Пройти крізь А-біринт тобі допоможе лише твоя злість. Будеш недостатньо злий – начувайся!

     Двері відчинилися. Гадюка заштовхнула бідолаху всередину, двері замкнулися за його спиною та зникли.

 

Оглавок другий.

А-біринт

 

     Перед хлопцем була шахова дошка. Фігури, не сходячи з клітин, дражнилися, кривляючись: чорні фігури – з білих, білі – з чорних.

     Тимко згадав, що ще в першому класі тато спробував навчити його шахової гри. Але йому було нецікаво.  «Комп»  цікавіший.

     - Е-е-е … е2-е4!

     Білий пішак слухняно перебіг на дві клітинки вперед. Чорний пішак, одержавши копняка від коня, полетів уперед, збив з дошки білого пішака та туру і сам вилетів з поля.

     - То це гра в «Чапаєва»! Е4-е8!

     Білий пішак вибив чорного пішака з дошки, але чорний король вивернувся та збив його з поля. Фігури літали туди-сюди, врешті у школярика залишилися лише дві фігури – король та пішак – а у ворога цілих сім.

     Я вас! – майнуло в голові. Тимко вискочив на поле, вхопив короля ( він був йому майже по пояс, але виявився напрочуд легким) і погнався за ворожими фігурами.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше