На шляху

На твоєму шляху

Хто знає історію Єгора Кріда і Нюши, той зрозуміє))

Я не скажу, як мені до безпам’ятства важко,

Не простягну більш до тебе своєї руки.

Те почуття самоти трясовиною в’язкою

Нас розкидало на довгі і важкі роки.

Що ці уроки дали моїй заспаній гордості?

Я не відмовивсь від тебе, хоч дуже хотів,

Знову і знову зриваються у моїй пам’яті

Посмішки наші і мрії про краще в житті.

Так незбагненно нас доля з тобою підставила!

Ти – лиш одна, з ким хотів я створити сім'ю!

Та у публічності - власні устави і правила:

Правду не хочу ламати назавжди твою,

Хоч вивертає від кожного слова і погляду…

Як побороти той біль що у серці живе???

Мене веде лиш від запаху твого і вигляду!

Рана у грудях, скажи, хоч колись заживе?

Хочу змиритись із тим, що належиш ти іншому,

В тебе сім'я і, напевно, щасливе життя,

Але мій розум наповнений наміру грішного,

Бо лиш про тебе слова пісень, серцебиття!

Запам’ятай, що назавжди для мене ти – обрана!

Буду чекати тебе через біль і жагу.

Битва моя , відчуваю, і досі не програна,

Я не здаюся! Я й досі на цьому шляху!

Можливість зрозуміти

Коли на небі зірка запалала -

Ти вже відчула, що таки кохала,

Бо в мареннях глухих сліпої ночі

Лише його шукали твої очі:

Того, хто не хотів ставати кращим,

Хто був для всіх – відлюдник та інакший,

А ти його все прагла врятувати:

Навчити розуміти й відчувати,

Але сама потрапила у пастку,

Хоча й не зрозуміла це спочатку,

Коли бажала просто захистити

Того, хто міг лише занапастити.

Та не кохають «за», а «всупереч»,

Крізь біль утрати і безглуздих втеч,

Крізь сльози правди і розчарувань,

Крізь пристрасть снів, розділених бажань.

І все одно ти сліпо довіряла

Своїм інстинктам, та прорахувала,

Що серце – не шматок німого льоду,

Йому горіти – ось де насолода!

Й тепер ти в пастці власних упереджень

І пізно вже для нових попереджень:

Віддане серце важко повернути,

Бо треба правду істинну збагнути:

Можливо, саме це – його спасіння –

Твоя агонія, що породила тління?!

Лиш придивись – він також відчуває,

Що хтось його усесвіт розділяє,

Що хтось пустив, як вітер, в свою душу.

Ти з цим надалі рахуватись мусиш.

Так часто Всесвіт сам допомагає

Тому, хто сутність щиро відкриває,

Хто не боїться в прірву полетіти,

Щоб істиною небо освітити.

Твоє кохання – не тягар для тебе,

А лиш можливість заглянути в небо,

Туди, де всі шляхи – лише від серця,

Де чистота у вірності спасеться,

А ти відчуєш вічності краплину

Поміж незайманого часоплину.

Тож мить, коли та зірка засіяла

Для тебе вже спасінням твоїм стала –

Коли себе ти добре розумієш,

Тоді й комусь допомогти зумієш!

Я - художник

Я - художник думок.
Я малюю словами уяви.
Той барвистий мазок
Десь занурить у солод заграви,
Чи торкнеться душі,
Чи розпише сердечні акорди,
Підведе до межі,
Чи розкаже про відданість й гордість,
Про усмішку небес,
Чи безодні пекельної пристрасть,
Незворотній прогрес,
Що породжує злобу і заздрість.
Він малює добро,
А чи зло - все простими словами,
Він зобразить тепло,
Або ласку і відданість мами,
Нагадає яскравість зірок,
Легкість літнього вітру,
Про незроблений крок,
Мить прожиту чарівну.
Він пробуджує біль, 
А чи радість натхнення,
Він бере звідусіль 
Непрості одкровення,
Щоб розкрити життя
Тільки сказаним словом,
Щоб комусь вороття -
Стало враз основу,
А щоб хтось відпустив
Власні страхи назажди,
Бо усе у житті - 
Не високі бравади,
А клубки почуттів 
З різних слів та емоцій.
Головне у житті - 
Вибирати добро на цім боці.
Я - художник думок,
Та у кожного - власна картина.
До мети - тільки крок,
Де зображена справжня людина...