Птахом вільним

Мої крила

Крила просяться на волю - хочуть неба.
Їх жаліти і леліяти не треба.
Вони сильними стають лиш після битви,
Зцілять рани у смиренності молитві. 

Скільки раз мене у небо підіймали?!
Скільки років їх по закутках ховала?!
Та вони мені не зрадили ні разу,
У польоті показавши хмар окрасу 

І тепло холодних зір на небозводі,
Сонця промінь у імлі за непогоди,
Вільність птахів серед неба, їхню пристрасть,
І сніжинок, заказкованих в намисті, 

Всесвіт слів, що визначають ритми щастя...
Чи за все мені віддячити їм вдасться?
Мої крила прагнуть неба і польоту -
Ось їх пристрасть і найвища нагорода.

Мій назавжди...

Серед спогадів снів намалюю красиве обличчя.

В нім усмішка небес поєдналась із блиском зірок,

Ніжність шовку і сталь посплітались в одне протиріччя,

Колір неба – в очах, у волоссі – степів колосок.

В ньому  - сила вітрів і надійність високої скелі,

Теплий дотик вогню, подих сонця, як ласка долонь,

Погляд щирий, привітний, як птахів щебіт веселий,

А харизма і відданість миттю беруть у полон.

За плечима – чистіші від хмар, сильні крила,

Що дають мені прихисток від непогоди й біди.

Я сама його образ навіки для себе створила

І покликала разом шукати далекі світи,

Які снились мені і продовжують снитись так часто,

Що реальність давно загубила здоровий свій глузд.

Якщо можна думки і бажання у погляді вкрасти,

То він вкрав мою мрію лиш подихом мовчазних уст.

У віддаленні зір я шукаю щасливі комети,

Щоб вхопити за хвіст ту, що буде моєю завжди.

Він на крилах своїх забирає мене у тенета…

Я щаслива від того, що мій він тепер назавжди.

Між рим мого серцебиття

Містична зграя вільних кораблів

Пливе між хмар у чистім небосхилі –

Їх в гості мої рими запросили, -

Солодкі крила мрійності життів.

Прослалось щастя зірним рушником

В безодню сонцемісячного неба –

Для справжніх почуттів так мало треба –

Зернину віри, й то – перед стрибком.

Між потаємних, змотаних бажань

Клубком натхнення стане все довкола.

Й немає вибору від слова апріорі,

Від чого виникне та нОва нить пізнань.

Між небом і землею – все магічне:

Чарівний світ вже неземних натхнень,

Де править балом сила одкровень,

В якій приховане далеке й потойбічне.

В поезії душа – художня змова, -

Не штучний інтелект, а частка світу,

Що прагне у безмежності горіти,

В містичності і одкровенні слова.

Чарівні крила мрійності життя

Дають ту силу, що талантом зветься.

Хай він у душах інших відгукнеться

Між точних рим мого серцебиття.

Все не дарма

Маленька бджілка трудиться весь день:
Від квітки і до квітки - її стежка.
Дрібненький соловей своїх пісень
Виводить на вечірності мережці. 

Усе - у русі. І життя біжить,
Пробуджує весну, красу й спасіння.
Крізь всі негоди треба далі жити,
Аби знайти у світі розуміння. 

І не важливо, скільки тобі літ:
Життя... воно завжди - одна загадка.
Шукати крила, щоби у політ -
Заради невагомості й відгадки 

Того шляху, що долею назвавсь
І визначає напрям твого руху.
У власні мрії варто закохатись,
Щоб збити пиль й не рухатись по кругу, 

В уламках неба загубити біль,
В уривках сліз знайти німе спасіння.
Красиві фрази сиплять звідусіль,
Та скільки в них закладено прозріння? 

Спинити час не дано ні на мить.
Спинити біль - лиш роз'ятрити рану...
А варто тільки думку зупинити,
Щоб серце зрозуміло - все не дарма...