Всі речі у житті...

Роздуми про щастя

В мозаїках, що стрімголов неслись

У чудернацький світ того прозріння,

Що зветься лаконічно розумінням, -

Закралася така безмежна вись,

Що годі й осягнути її силу:

Лавиною стирає забуття,

Пророчить ненароджене життя,

Або веде прямісінько в могилу…

Коротка мить – і феєрверк думок

Породжує учинки до безглуздя.

Такі міцні, але такі тендітні люди,

Що зважують на кожен новий крок.

І доля їм ні слова не промовить,

Бо розучились слухати душею,

Не бачать відстані, не знаються з межею,

Від впертості ніхто їх не відмовить.

І все дарма! Та вічна біготня

Не принесе ні запалу, ні щастя.

Воно маленьке, і його не вкрасти,

Та коштує цілісіньке життя!

Різні ми

В твоєму небі мені місця мало.

В твоїх очах не світиться добро.

Твоєї похвали я не чекала,

Або чекала… Та вже все пройшло.

Ті барви, що так весело світили

Мені новими мріями у сні

Про твою підлість вчасно сповістили.

Тепер уже не боляче мені.

Коли навчилась серцем розрізняти

Брехню найпершу – досі не збагну.

Простіше – лиш забути й не чекати,

Ніж визначати власну сторону.

У кризі твоє серце ледве б’ється.

А мені шкода власного вогню,

Бо навіть якщо ласкою озветься –

Натрапить лиш на спалену стерню.

В чеканні – вища мудрість розуміння,

Та ти своє продав за копійки.

В тобі багато наглого уміння,

В мені – замало спраглої ріки.

Відверта правда, що тобі не світить.

Ти не збагнеш, чому все саме так.

Ні ти, ні я не зможемо зігріти

Світилом щастя втомлений маяк.

Тоді навіщо потуги даремні!?

Живи і далі виваженим сном.

У мареві ілюзій я – буденна,

А ти – лиш подорожній за вікном…

В твоїх...

В твоїх долонях пахне перший сніг,
В твоїй усмішці сонце поселилось.
Ти лиш один. Один серед усіх,
Для кого моє серце покорилось. 

Надійний погляд душу береже,
Плече міцне дає стійку опору.
Твоя душа всі сни так стереже,
Що їм не впасти - лиш здійнятись вгору. 

І кожен день в обіймах твоїх рук
Я зустрічаю запахом кохання.
І подих твій - то наймиліший звук,
А дотик твій- щораз нове зізнання. 

Прожиті роки - наче одна мить,
Бо щастя - воно тихе й невловиме, - 
Зітре ту рану, що давно болить,
Наповнить день усмішкою дитини. 

І подарує тисячі "люблю",
Що розмальовують яскравістю буденність.
Лише з тобою поряд я творю,
Лише з тобою поряд я - блаженість. 

В твоїх очах - мій солод одкровень,
Що стелеться щомить новим натхненням.
Завтра прийде ще чарівніший день,
Із чистим небом, з вірою, прощенням.

Тиша наших голосів

А тиша наших голосів така пронизлива,

Ховається на дні ясних очей.

Немов метелик, я на погляд твій нанизана,

І мов та зірка, оживаю між ночей.

І не сказати слово – всі вже сказані,

Як вітер, що подув і пролетів,

Та наші душі вузликом зав’язані

Не тільки наяву, а й серед снів.

У небі волошковому колисані,

Солодкі мрії нових сподівань.

І наші долі в книгу вже записані

Мільйонами заходів і світань.

У чистоті душі – простори істини,

Що все так просто й чесно у житті –

Нема серцям спорідненим ні відстані,

Ні права помилитись в відчутті,

Ні кроку всупереч, бо кара ядами

Проникне у незаймані думки,

Бо плавить серце біль, прикутий зрадами,

Рвучи на клапті спільні сторінки.

Але винагорода  - в честі щирості

І у любові чистого буття,

В усмішці долі, щасті, незрадливості,

Коли не треба мрій про вороття.

А тиша неба спить ясними барвами,

Пронизуючи мить п’янким дощем,

Росте упевнено надія диво-мальвами

Кохання розливається віршем…