Шлях

В собі

***

Сірий день з норовливістю неба,
Із краплинами холодного дощу
Позбивав всі плани до "не треба",
Але я йому цей жарт прощу,
Бо у вільності тихої миті
Не змовкають глибинні думки,
Що були повсякденням прикриті
У потоці життя ріки.
Бо душі треба час для розмови,
Для навчання - спокійна мить,
Треба вічність їй для обнови,
І хвилини, щоб просто спочить.
В поспішанні і невстиганні,
Через погляди сотень людей
Стільки часу просто в чеканні!
Що б подумав про нас Еней?!
Небо сипле холодним щастям,
Позбігалось воно в струмки,
Щоб живицею в землю впасти
І життям прорости крізь віки.
Новий день обіцяє сонце.
Лиш роса на траві мерехтить.
Винограду зелене гронце
Хоче бік свій рожевий нагріть.

 

Із височини

Якщо немає сил летіти вгору,

То хоч не падай більше знову вниз –

Шукай надійну і міцну опору,

Не бачиш виходу – на мить лиш зупинись.

 

Буває так, що за бажанням висі

Не помічаєш як втрачаєш шанс,

Все губишся у просторі і часі,

Але життя дається не в аванс.

 

Так легко не боротись, легко здатись,

Але, на жаль, у всього є ціна.

Можливо, ти не зможеш більш піднятись

І всі невдалі злети – навмання.

 

На все – свій час – така велика істина.

А в битві програш – не кінець війни.

Для твоїх крил треба погода вітряна -

І все побачиш із височини.

 

***

Я була твоїм небом, а ти моїм серцем став.

Так ніхто і ніколи душу не відчував!

Як твій голос проник у закутки мого страху, -

Стали стежини наші – кроками на шляху.

 

В річці життя купаються досвід з відважністю.

Тільки разом у парі вони з недосяжністю.

Скільки думок нам не дають спати ночами!

Скільки несказаних стали із них пророчими?!

 

Все так само стоїть завжди невловимий час.

Скільки солі в сльозах стало заради «нас»?!

Я так хочу стати для тебе опорою у житті.

Не буває спасіння в повторенні і воротті.

 

Хтось легенду складав про дві половини серця,

А моє без тебе просто давно не б’ється.

Мабуть, кохання, все ж відкриває очі,

Бо так як до тебе було - я більше ніколи не хочу!

 

Я не буду плакати

Аби не плакати, я придушу свій біль.
Кому потрібні зараз слабкодухі?
Хай мої мрії прочитала міль,
Та їй не закохатися по вуха, 

Бо в тих бажаннях стільки простоти
Й відкритості незламленого духу.
Та й ті дороги треба ще пройти
І стерпіти озлоблену наругу, 

Бо якщо дати їй супротив і війну-
Не знайдеться ні милості, ні ласки.
Вона не зраджує прогнилу сторону,
Хоч надягає часто нові маски. 

Сльозам не місце серед пустоти, -
Їм треба чисте небо для спокути.
Між рисами німої гіркоти
Себе б не загубити, а збагнути.

 

***

А тиша в ліс сховалась між дерев -

Їй так комфортно у пухнастім вітті.

В житті смугастім тисячі перерв,

Та всі вони – штрихи на фоні літа.

 

Краплина неба заховалась в дуб.

Розлогість часу тут пливе травою.

Торкає листя обвітрілих губ,

І хочеться вернутися весною,

 

Щоб знов зустріти вогкість теплоти,

Насититися запахами щастя,

Старою стежкою углиб життя іти

І мріється, що так воно і вдасться…

 

Грозою хмари розливають щем

За чистим зрозумілим одкровенням.

Усе проллється праведним дощем

Усе живе німим благословенням.

 

І дні турботні злизують печаль,

Та одна мить затьмарить їх буденність,

Коли душа розкриє очі в даль,

І серце віднайде свою смиренність.

 

Моя душа

 

Поглянь – оце і є моя душа:

В рядочках слів, не писаних тобою,

В гармонії щасливого вірша,

В можливості зостатися собою.

 

Так мало їй потрібно для життя

І так багато, щоб усе збагнути!

У неї власний пульс серцебиття,

Але чи зможеш ти його відчути?!

 

Весь світ у жмені стиглих сновидінь,

Брусничне щастя літнього світанку.

В прадавності магічних ворожінь

Єдине слово стало за приманку,

 

Щоб легкість вітру золотила мить

І нитка вічності тяглася безупину.

Безликий ангел травами шумить,

Штовхає римами щораз у спину.

 

І колос мудрості назбирує тепла,

Щоби віддати дітям і онукам.

Красиве листя виросло з стебла,

Хоча були негоди, рвали круки.

 

Забути зло, щоб виросло добро –

Єдина істина, що береже майбутнє.

Жіноча суть – Адамове ребро,

А слабкість – сила, і вона могутня!

 

Я роздягла для тебе власний світ,

Розкрила душу скальпелем емоцій.

Або знайдеш тут папороті цвіт,

Або вернешся вже на першім кроці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше