Шлях

Початок грудня

***

Чуєш, як серце б'ється?!- 
Значить - я ще жива.
Слово моє проснеться... 
Вчинкам настануть жнива.
Я - не раба й не винна 
В кожних твоїх гріхах.
В тому моя провина, 
Що не шукала шлях.
Думала: жінка - слабкість,
Хилиться від вітрів...
Жінкою бути - радість,
Мамою дочок й синів, 
Бути чужим натхненням,
Причиною кращих змін,
Стати комусь одкровенням,
Квіткою серед руїн,
Ніжною, та твердою,
Сильною в слабкостях,
Бути комусь водою,
Що омиває шлях...
Жінкою бути - всесвіт,
Скільки галактик в нім!?
Серце твоє озветься 
Дотиком крижаним,
Або вогнем розкутим...
Все обираєш сам.
Що ти хотів вернути:
Руїни, чи може храм?
Ти - чоловік, я - жінка.
Різні ми, як світи,
Проте я - твоя половинка.
Моя ж половинка- ти.

 

***

Дзвони церковні кличуть до себе душу -
Хай у молитві знайдеться правильний шлях.
Віра й любов - істини, що не рушать,
Їх бережуть й в серці несуть по стежках. 

Скільки всього випадає людині на долю -
Випробування, утрати, здобутки, провали...
Як серед всього не втратити силу і волю?
Як свою душу не закувати в кандАли? 

Свічка горить перед образом чистим і світлим.
Скільки молитв за сьогодні святі вже почули?!
В запахах миру і ладану хочеться жити
Так, щоб і діти дітей про тебе не забули. 

Слово до Бога підноситься разом із дзвоном:
Боже, Ти краще за нас знаєш наші потреби!
Серце стискається вкотре перед іконою,
Бо у цю мить душа вирушає у небо. 

Їй так просторо і затишно в чистій блакиті,
Хочеться птахом здійнятися прямо до сонця.
Всяка буденність стирається в щирій молитві,
Силою віри лишаючись в нашій долонці.
 

***

Сипле ранок понад ставом
Срібне-срібне полотно.
У тумані сплять купави,
Снить їм Золоте Руно.
В очереті на сопілці
Вітер будить каченят.
Під вербою на травичці
Два горняточка стоять:
Запашна гаряча кава
Літом гріється і сном.
Твоя усмішка ласкава
Огорне мене крилом
І розбудить сонну мрію,
Душу щастям обів'є.
Я без тебе не зумію
Віднайти в собі своє.
В тебе серце - чисте небо.
В тебе віра - два крила.
Мені іншого не треба,
Тільки б мить ця не пройшла...
Я прошу тебе лишитись,
Не на день - на все життя!
І мені щоночі снитись 
Й вЕсти мене в майбуття!
Ти ж мій Янгол благочестя!
Ти - мій Янгол доброти!
Поки добре серце б'ється, 
Маєм поряд ми іти! 

 

Вибір
Словом торкнеться історія й витече з долоні,
Поки її ловитимем - сріблом покриє скроні.
Події кружляють у вихорі, навіть хвоста не видно.
Вип'ємо келих щастя й радості принагідно.
Вчимося молитись правильно: про головне і по суті.
Із серця завжди викидаємо сліди гріховності й люті.
Пробуєм бути чесними, як не з людьми, то з собою.
Отак ми і живемо - між світом й своєю війною.
Вічність зупиниться тихо на роздоріжжі життя,
Чи їй залишатись з нами, чи канути в небуття...
Так важко обрати правильно, важливо - угледіти суть.
Ось так і ми обираємо хоч раз, хоч коли-небудь...
І вибір буває пам'яттю, насліддям наступним вікам -
Жити у слові й справах, залишатись в чистих думках.
І вибір буває невибором, що не лише слідів...
Сила бажання й впертість - зумів або не зумів...
Словом торкнеться історія й витече крізь пальці
В тому, до чого дійшли - ми лиш самі винуватці. 
 

***

Враз людський погляд спиниться на хвильку:
Дивись, душа, ось всенький білий світ!
Давай з тобою вирушим в мандрівку...
Давай з тобою - птахами в політ! 

Поглянь навколо: все таке прекрасне - 
І сонце, й зорі, й погляд сивих хмар.
І день погожий, що невдовзі згасне
Між вечорових, романтичних чар! 

Давай на лузі потривожим квітку,
Зірвем росинку світанкових див,
Торкнем крила щасливої лебідки,
Зустрінем схід, поки ніхто не стрів... 

Давай з тобою будемо щасливі!
Веселки міст на пару перейдем,
Човном здолаєм непомітні хвилі,
Віднайдемо нарешті свій Едем! 

Поглянь навколо:то людське надбання!
То дітям нашим пам'ять крізь віки!
Я залишу у слові сподівання,
Що не погаснуть в небі ці зірки, 

Що лишимо це чисте одкровення
Наступним після нас і після них.
Дивись, душа, це й є моє натхнення,
І в ньому - непорочність, а не гріх!

 

***

Гіркотою полину всі біди зітруться колись.
Чистим полум'ям щастя душа  розмалює світанок.
Всесвіт хоче добра лиш - усмішкою ти поділись!
Подивися- ступає на землю уже новий ранок.
А недільний листопад у сонці шукає тепла.
Голе віття дерев снить солодкими літніми днями,
Коли білка руда частим гостем в горіха була,
Солов'ї прилітали співати на гілки ночами,
Та морозні вітри нагадають, що скоро зима
Покладе їм на плечі хустини із білого пуху.
Снять дерева листочками, хоч вже давно їх нема,
Та фантом шелестіння і досі доходить до слуху.
День підводиться з ліжка, заварює чай з молоком,
Ложку меду додасть, щоб зігрітись осіннім натхненням.
І поллється неквапно життя дзюркотливим струмком,
Поки вечір не прийде з малиновим, свіжим варенням...

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше