Крила мого польоту

***

Крила Твого польоту -

Тінь від сонця і спеки.

Небо відкрило ворота

Тим, хто від нього далеко

Й вірить у неможливе -

У каяття і прощЕння.

Певно, для нього важливо

Мати своє натхнення,

Та серед злості й кривди

Мало слідів любові.

Вірить душа, що прийде

Щастя на зміну крові,

Кінчиться одночасно

Все, що так дерло груди,

Кривдникам стане страшно -

Їх покарають не люди...

***

Впало небо до Твоїх ніг...

Ніг простої, здавалось, жінки.

Цілий світ без Тебе не зміг -

Ти з'єднала дві половинки.

Люди бачили лиш себе,

Поки Ти шукала смирення...

Небо віру в Тобі знайде

На найбільше людське одкровення.

Без гріха зачала Дитя -

Людська Жінка родила Бога!

Сенс усього Твого життя -

Його Хрест і Його Дорога.

І не дано нікому з нас

Зрозуміти ту силу віри.

Коли промінь життєвий згас

Й небо стало безбарвно-сірим,

Коли плакали всі навкруг...

Чим жило Материнське серце?!

Коли бачило стільки наруг

Над усім, за чим досі б'ється?!

Чом людей Ти не прокляла

За убитого ними Сина?!

Мабуть, віра в Тобі жила

Надто Божа і надто сильна...

Стала Матір'ю усім нам,

Просиш небо за нас, за грішних

І даруєш віру в життя

Тим, хто долю зустрів невтішну.

І за кожним із нас стоїш,

Молиш Сина й Отця пробачити.

Як шкода, що ціна нам - гріш,

Бо не вміємо ми віддячити.

***

Братики і сестрички... швидко проходять рОки,

Та у житті своєму ви - вже не одинокі.

Серце до серця б'ється: впевненість і підтримка.

Ось вона - справжня сила, відданість, бо кровинка.

Братиків і сестричок в гості завжди чекають.

Разом росли, навчались. Разом життя пізнають.

В радості чи у горі руку тримають міцно.

Кров то одна єднає душі уже навічно.

Є з ким порозмовляти, плакати чи радіти,

Є кому вилити душу, поки не бачать діти,

Щоб і батьки не знали - їм хвилювань не треба.

Братики і сестрички, ви - подарунок неба.

Будьте завжди здорові, радісні і щасливі,

Братики і сестрички, не опускайте крила!

Знайте, що поряд з вами є найрідніші люди!

Поки ви разом - сильні, все у вас добре буде!

***

Так пахне небо краплями весни,

Хоча ще лютий грає на цимбалах.

Приходить тихо сонце вже у сни

Й тепло щоранку в серці будить спалах:

Ще кілька днів, ще декілька ночей -

І посміхнеться березень крилатий,

Крізь шибку зайчик в щОку запече,

Щоб йшли весну чарівну зустрічати.

Задзюркотять струмочки й потічки,

Бруньки берез народять перше листя,

Льоди розтоплять у собі річки,

Верба вдягнеться в котики-намисто

Й підсніжники розквітнуть до життя,

Щоб радувати душі чистим щастям,

Щоб віра оживала в майбуття.

Хай забирає лютий всі напасті!

Іде вже березень з сопілкою в руках,

Несучи радість у корзині білій.

Весно прекрасна, бачу тебе в снах,

У пташці тебе бачу ніжнокрилій.

***

Так багато суму у його очах...

Що він бачив, цей малий клубочок?!

Може, мама снилась йому в снах?

Може, налякали темні ночі?

Не журись, маленьке - руки ці

Завжди будуть поряд і зігріють.

Ти, здавалось, йшло на манівці,

А тебе вела твоя надія,

Щоб знайшло тепло і власний дім,

Щоб тебе любили і плекали.

На світлині залишись сумним,

А в житті- тепер хай очі сяють.

Людям принесло ти доброту.

Той щасливий, що тебе пригОрне.

Хай поставить кожен за мету -

Помогти тому, хто безборонний!

***

Дощем тремтячим віддане кохання

Жило в переплетінні наших душ

І між губами смаком сподівання

Просило палко: "Тільки не поруш!

Залиш мене наївним і безгрішним,

Немов дитину власну, бережи!"

На небі зорі падали торішні

Між запахів липневої грози,

А ми за хвіст ловили їх в долоні

І клали в серце як найбільший скарб,

Щоб гріти ними душі на осонні

В осінніх зливах, між зимових фарб.

***

В передранковій гучномовній тиші

Зловлю ту мить, що щастям звуть усі,

Коли душа сама складає вІрші

А ніч чарує у своїй красі,

Коли незримо падає на серце

Маленький спалах чистого буття,

Коли минуле на уламки б'ється

В передчутті німого забуття,

Коли блаженством кров пульсує в жилах

І усвідомлення горить, немов свіча,

А мрія, піднімаючи вітрила,

Торкає з обережністю плеча,

Аби обняти згодом для натхнення

На цілий день, або лише на мить...

В такі безцінні хвилі одкровення

Здається - океан в мені шумить,

Бо поряд ті, хто найдорожчий в світі,

Бо їхні руки - то тепло душі,

Бо їх обійми завжди будуть гріти

І надихати на нові вірші.

В передранковій незбагненній тиші,

Коли ще серце не вдягло броню,

Зимові сни дощ на гіллі колише,

Де вітер ранить ноги об стерню.