Розділ 2

   - Чому препарат припинив діяти так як раніше? – почувся голос Лі з його кабінету.

   - …

   - Вона згадує все більше зі свого минулого. Сьогодні вона згадала свого брата, - голос Ліама звучав напружено.

   - …

   - Нічого не бажаю знати! Я вам гроші за що плачу? Ну так ваша ласка, виконуйте свою роботу, - вже кричав чоловік, не підозрюючи, що я була у його кабінету.

   - …

   - І Вам всього найкращого, сподіваюся в скорому часі ви усунете це питання, - попрощався Ліам зі своїм співбесідником.

   Я не зрозуміла нічого з того про що говорив чоловік, тому не надала даній розмові ніякого значення і пішла в свою кімнату поспішним кроком.

   Прийнявши душ, підготувавшись до сну, я вирішила зайти до Ліама та побажати йому солодких снів.

   *Стукіт в двері*

   - Ліам, ти не зайнятий? Можна увійти? – запитала я крізь деревину.

   - Мила, звісно можна, заходь, - почувся голос за дверима.

   Доки він проговорював ці слова, я вже відчинила двері і увійшла в його кімнату.

   - Щось сталося? – Лі мав схвильований вигляд.

   - Ні, милий, що ти, - відповіла я, після тих слів Ліам полегшено видихнув, - просто прийшла побажати тобі солодких снів, - продовжувала я.

   - Скажи мені … - чоловік зам’явся.

   - Що тобі сказати?

   - Що саме ти сьогодні згадала про свого брата? – він з хвилюванням та напругою вимовив ці слова.

   - Ну… Тільки, як в дитинстві він мене катав на спині, нам було весело разом.  І ще… Я згадала його ім’я. Його звали Ден, - сказала я і враз поникла. Я не пам’ятаю абсолютно нічого зі свого минулого, починаючи зі свого дитинства і закінчуючи першими днями після народження Мії. Після мовчання в декілька хвилин, Ліам видав:

   - Люба, тобі, мабуть, варто добренько відпочити. У мене завтра вихідний тож про Мію не хвилюйся, ми поснідаємо і підемо до парку на прогулянку, а відіспишся і потім приєднаєшся до нас, - чоловік обіймав мене.

   - Добре, - тихо промовила я і вткнулася носом в його плече. Після декількох хвилин в обіймав, ми відсторонилися один від одного. Кожен побажав іншому солодких снів і я пішла до своєї кімнати.

   Ми з чоловіком не були в близьких стосунках. Не знаю, чому я за ним заміжня? Таке відчуття ніби ми ніколи й не були близькими, та у нас є Мія. Я почувала себе якоюсь неповноцінною через те, що не пам’ятаю свого минулого. Іноді були якісь просвітлення і я щось, та згадувала, але завжди це був якийсь дріб’язок, по типу того як я ліпила пасочки, та сьогодні я згадала свого брата. Він мене так любив. Цікаво, де він зараз?  Чи живий взагалі? З роздумів мене вивели гарячі краплі що стікали по моїм щокам. Заспокоївшись та прийнявши ліки, я лягла спати.