Розділ 3

   *Ранок наступного дня*

   Я прокинулась в хорошому настрої. На годиннику було 12:23. Згадавши вчорашню розмову з Ліамом, я прийняла душ, після чого пішла на кухню снідати. На холодильнику красувалася записка:

   «Люба. Ми з Мієчкою пішли до нашого парку гуляти, у нас для тебе сюрприз, чекаємо тебе з нетерпінням. Твої кохані чоловік та донечка.»

  Я ще більше посміхнулась. Закінчивши трапезу, я вирішила передягтись та піти до Лі з Мією в парк. Через 5 хвилин я була готова і вже збиралась виходити, як раптом задзвонив домашній телефон, змусивши мене затриматись на декілька хвилин. Здійнявши слухавку, я не встигла нічого промовити, як одразу ж почувся чоловічий голос:

   - Ну привіт, Ліам Річардс. Що, забув мене? Чи, можливо, думав що поїхавши ти з міста, я не дізнаюсь правди?

   - Вибачте, чоловік зараз не дома. І я гадаю Вам не варто сюди телефонувати, - страх блукав в моєму горлі і відлунювався моїми словами.

   - Д… Джес? – голос хлопця по ту сторону телефона став м’якішим. – Я – Майкл Міллер, ти пам’ятаєш мене? 

   - Ні, вибачте, мене звати не Джес.

   - Вибачте за занепокоєння, - кинув мій співбесідник і поспішив покласти слухавку.

   Я була збентежена цим дзвінком. Чи розповідати про цей дзвінок Ліаму? Що той чоловік мав на увазі? Мабуть, якщо йому буде потрібно поговорити з Лі то він зателефонує йому знову. Як раптом мою голову пронизав нестерпний біль. Я сіла на підлогу і чекала доки біль затихне. Після того, як біль відступив, я привела себе до ладу і вирушила до родини в парк. За 15 хвилин безперервного ходу я була на місці.

   Маленька помітила мене і побігла в мій бік, протягуючи рученята для обіймів. Я підбігла їй на зустріч, і підхопивши на руки, закружляла Мію в повітрі. Ліам підійшов до нас неквапливим кроком і зустрів питанням:

   - Моя люба сьогодні добре відпочила?

   - Так, дякую любий, мені краще, - про дзвінок я вирішила не говорити, принаймні поки що. Мія вмітила візочок з морозивом і потягла за собою татка з радісними криками:

   - Татусю, нумо купимо морозива? Будь ласка, будь ласка. Мені полуничне, а мамі шоколадне.

   - Звісно купим, кошенятко, але не так швидко, - не встигав за донькою Лі.

   Доки вони пішли купляти морозиво, я вирішила присісти на лавку в затінку і зайняти нам місце. І ось мої рідні вже йдуть до мене з морозивом. Як раптом мені в голову потрапив м’ячом хлопчик шести років і я відчуваю різкий головний біль, що був в рази сильнішим за той що я відчувала перед виходом з дому. Перед очами все застелило білим покровом.