8.

Вночі Олені наснився той самий сон. Вона знову з жахом тримала двері, а хтось настирливо хотів увійти. Олена втомилася, рука нестерпно боліла, а вона все тримала. Тут несподівано, щось загорілося відвернувши її увагу, вогонь палав всередині кімнати.

" Що робити? Відпустити двері і загасити полум'я, бо буде пожежа."

Забігла у ванну кімнату, набрала води і нарешті вилила на вогонь. Полум'я спочатку згасло, а потім почало розгоратися знову.

Олена почула шум ззаду. Страх, своїм липким відчуттям охопив шлунок, трохи стиснувши його.

Повернулась до дверей, вони були відчинені. В коридорі стояв чоловік, він заніс гарну квітку у горщику. Побачивши вогонь він поставив квітку на підлогу. Якось дивно увійшовши до кімнати, взяв вогонь в горщик і відніс на кухню.

Олена ніякого опору більше не чинила.

Потім зайшла слідом за ним на кухню. Полум'я палало вже на плиті. Мирне і тихе.

Олена вже не відчувала страху. Подивившись на двері вона їх не побачила.

Олена прокинулась, бо дзвонив будильник. Неприємна мелодія лунала все гучніше.

"Сьома. Треба прокидатись. Попереду день в суцільній напрузі."

"І що хоче сказати мені моя півсмідомість? Не треба боятися? Страх може бути, але не вб'є. Щось загрозливе, можна використати і для миру. Якщо подивитись на це з іншого боку?"

Олена відчувала, що їй треба прогулятися. Відповіді прийдуть, тоді коли вони потрібні. 

Сьогодні вдягла червону сукню, на зразок того полум'я, що їй снилося останнім часом занадто часто.

Погода на вулиці була надзвичайно гарною. Сонце не обпікало. Олена підставила обличчя його променям, просто насолоджуючись цією хвилиною.

В агентстві вона була  о 8:45. Влада вже була на роботі

 - Привіт! Як справи?- Олена зайшла взяти ще адреси.- Даси мені  нові адреси з запасом.

 - Доброго ранку! Все наче добре.- відповіла Влада, передаючи їй папери, - А ви як, ще не втекли від  того Дорошенка?

Олені чомусь стало неприємно.

 - Обов'язок перед роботою, ти ж розумієш.

Олена побачила, як перед виходом зупинилась його машина. Вадим не виходив. Ще не було дев'яти.

Олена взяла папери, побажавши Владі вдалого дня. 

Вадим одразу відчинив двері, поряд с собою, привітно посміхнувся.

 - Доброго ранку. Дивовижно виглядаєте! -  сказав він знову уважно дивлячись на неї.

Олена не звикла червоніти, але від нього комплімент було приємно чути.

- Це дань сьогоднішньому сновидінню. Може воно нарешті вичерпало себе?

 - Ви вірите снам? - здивовано промовив Вадим

 - Ну якщо сам Менделєєв, віривши снам зробив таблицю хімічних елементів. То чому я не можу?

 - З чого почнемо сьогодні?

Олена почала розповідати про квартиру, яку хотіла йому сьогодні показати першою. Вона знаходилась у центрі Києва біля метро Печерська. Була просторою і доглянутою. Так що там одразу можна жити, а потім несподівано спитала

 - Де ви отримали травму?

Вадим подивився на неї, трохи замислившись, повернувшись до дороги, відповів

 - Автомобільна аварія. Травма хребта. Мить, яка розділила моє життя на дві частини.

 - А зробити операцію?

 - Є виликий ризик зовсім перестати ходити.

 - Боєтесь ризикувати?

Вадим не відповів, його погляд був спрямований вперед.

Скільки разів він замислювався над цим. Вибір, який треба було робити, але він все відтягував цей момент, ніби несвідомо роблячи його своєю бездіяльністю.

Олена вирішила його уважніше розглянути. Вадим виглядав задумливим сьогодні і зовсім не був злим чи невдоволеним життям, яким здався при першій зустрічі. Він спіймав її погляд, час ніби зупинився і знову миттєво перехопило подих.

Олена показала потрібний будинок

 - Я дзвонила власниці заздалегідь, вона відповіла, що в місті її не буде. Квартиру покаже сусідка, в зручний для нас час. В неї ключі .

Вадим кивнув головою, припарковуючись.

Вони вийшли, подзвонили у потрібну квартиру і стали чекати. За мить вийшла жінка, привітно посміхаючись

 - Добрий день. Проходьте, - вона відійшла, пропускаючи їх вперед.

Зайшли в ліфт.

 - Який поверх? - спитав Вадим, наближаючись  до Олени надто близько, так щоб їхні руки доторкнулись одна до одної. 

Олена відійшла на крок від нього, але вже  ж встигла відчути, яка гаряча його шкіра на дотик.

 - Десятий, - відповіла вона і Вадим натиснув потрібну кнопку.

Ліфт безшумно рушив.

 - Давно одружені? - жінка несподівано поставила неочікуване запитання. 

 - Що ми? Ні. Ви не так зрозуміли, - Олена виправдовувалась як могла.

Вадим широко посміхаючись, лагідно доторкнувся до її долоні, ніби підтверджуючи своїми діями слова жінки.

 - Що ви робите? - Олену його дії виводили з себе.

 - Вона така гарна, коли сердиться. Правда? - Вадим з задоволенням підігравав.