Розділ 4

Опустивши вікно в автомобілі, Аврора впустила у салон весняний вітерець. 

Споглядаючи за життям, яке вирувало у рідному серцю місті, замислилася. 

Останні декілька місяців вона думала, як буде далі жити без дідуся! Чи зможе вона посісти його місце у холдингу? Чи вистачить їй сил? 

Питання, питання, й знову питання, які були без відповідей! 

Аврора мигцем поглянула на чоловіка. 

Він зробив теж саме! 

На долю секунди їхні погляди зустрілися. 

«Лише один погляд, але скільки він викликає у нас думок, ти дивишся на людину, яку майже не знаєш і намагаєшся знайти відповіді на свої питання в її очах. Очі завжди віддзеркалюють наш внутрішній стан, як би ми не намагались його приховати. Його очі для мене не зрозумілі, він дивиться на дорогу і водночас повз неї, його думки й настрій — завжди загадка, і мабуть, для мене певною мірою теж. Я ховаю очі, щоб він не читав моїх думок, не хочу здатися вразливою!» — від цих думок Аврора зітхнула, й відвернулася. 

Деймон не стримав усмішки та стиснув кермо.

Жодна жінка, якою б не була вродливою та розумною, не викликала такий різний спектр емоцій, як Аврора за цю добу!

Дівчинка виросла!

Якщо раніше він не помічав її, то чому саме зараз поглянув на неї, як на дорослу, до біса вродливу молоду жінку?

Лише одна доба перевернула все із ніг на голову!

«Таким емоціям зараз не час! Я не повинен дивитись не неї, як на жінку, яка  має стати моїм партнером! Та чи зможе? Це янгольське обличчя, ніжна душа, яка втікала на інший кінець світу, щоб уникнути наших акул. Що ж у ній змінилось за цей час?»

— Деймоне! — вигукнула Аврора, й голосно почала сміятися. — Ти так замислився, що пропустив поворот.

Чоловік закотив очі, поглянувши на дівчину.

Вона дивилася на нього, й на її обличчі була щира усмішка.

— Маєш рацію, замислився!

— Це, мабуть, через… Еліота? — промовила, й усмішка відразу зникла із її обличчя.

— Еліот бовдур! — різко сказав Деймон. — Але, він мій брат, тому звичайно я хвилююся за нього, навіть не дивлячись на те, яким злим би не був!

Аврора скривилася від однієї думки про Еліота.

Цей вираз обличчя не пройшов повз Деймона.

— Не знаю, чому так братик реагує на тебе, — почав говорити він, — можливо, Еліот просто закоханий у тебе! У чоловіків від кохання інколи зносить дах!

— Кохання? — вигукнула дівчина. — Твій братик покидьок, який не розуміє слова «ні»…

Аврора замовкла, й голосно видихнула.

Деймон насупився від її слів.

«Звичайно, що слова Аврори можна трактувати по-різному, але вона точно не та дівчина, яка зможе бути з кимось для «галочки». Вона вірить у те, що все має бути по-справжньому і щиро, ця дитяча наївність її «туз у рукаві». Вона, мабуть, і сама цього не зрозуміє, але дивлячись на неї хочеться перевернути планети аби це нікуди не зникло». —  подумав про себе чоловік.

Під’їхавши до будинку Аврори, який знаходився у районі Хайгейт у північній частині Лондона, Деймон заглушив мотор, й повернувся до дівчини.

Вона мала стурбований вигляд.

— У тебе є шанс повернутися! —  хмикнув.

— Глузуєш? — фиркнула.

— Бачу, жарт не оцінила!

Аврора захитала головою, й повернувшись, глибоко вдихнула.

Деймон був занадто близько.

Вона оглянула його обличчя, й легко всміхнулася.

— Вибач за тон, — прошепотіла. - Просто… я знову залишилася сама,  — зітхнула, й опустила голову.

Деймон не втримався, легенько доторкнувся до волосся дівчини.

Вона підняла голову та перевела погляд на його руку.

Мовчала, не маючи бажання щось говорити далі!

Мозок кричав, що він їй чужий, тому не варто з ним ділитися своїми думками!

Але «зрадницьке» серце затремтіло у грудях!

Мовчала, тому що його легкі дотики не були відразливими, тому що поряд з ним вона відчула себе у безпеці!

Дивні відчуття!

Різні емоції!

Деймон та Аврора не розуміли, чому зараз так сильно їх тягнуло один до одного, хоча й обоє удавали, що нічого не відбувається!

— Ти… заступився за мене, — дивлячись у його блакитний вир, прошепотіла, — чому?

Це питання мучило Аврору, тому вона наважилася задати його.

Чоловік схилив голову на бік, примружився та накручуючи на палець пасмо її волосся, як вона це робила раніше, промовив:

— Не потрібно ілюзій, малеча! Я це зробив заради дідуся Генрі! Він любить тебе, як рідну!

Аврора відсторонилася та закинувши косу назад, стиснула вуста.