Розділ 6

Аврора, ошелешена, вибігла із кабінету адвоката. Вилетівши на вулицю, перевела подих та оступившись, зламала каблук.

Закинувши сумку через плече, присіла на бордюрі, й ледве стримувала сльози, щоб не розридатися. 

Скинула туфлю, на якій зламався підбор, зі злості жбурнула у натовп перехожих.

Люди почали озиратися, а одна жінка навіть підійшла до неї:

— Дівчино, вам потрібна допомога? 

Аврора підняла голову, й витерши сльози з обличчя, які стрімко полилися, захитала головою: 

— Дякую, не потрібно! Настав час вирішувати самій… свої проблеми! 

А проблемою для неї неочікувано став Деймон Коллінз! 

Помітивши, як він та дідусь Генрі вийшли на вулицю, встала з бордюру та витерши темно-сіру сукню від пилу, роззулася.

Помітивши стрілку на колготках, тяжко зітхнула та підняла туфлю, яку декілька хвилин тому жбурнула. 

— Авроро, дівчинко, не варто так реагувати! — першим почав розмову дідусь Генрі, й поглянувши на її ноги, насупився. 

— Ви знали? — звернулася до Коллінза старшого, а потім перевела погляд на Деймона: — А ти? Й не потрібно робити такий… здивований вираз обличчя! — закричала. 

— Авроро, ми можемо… 

— Що ми можемо? — різко перебила дідуся Генрі. — А я думаю, чому ти, Деймоне, останнім часом таким… хорошим був! Покидьок! 

Аврора не могла стримувати своїх емоцій, тому розмахуючи руками, ледве не зачепила перехожого.

— Перед тим, як показувати свій норов при всіх, — звернувся Деймон, — подумай, навіщо мені такий…. тягар, як ти, Авроро! 

Дівчина пирхнула:

— Ніякого весілля не буде! — емоційно сказала та розвернувшись, ступила крок, хоча на світлофорі було ще червоне світло. 

Першим зреагував Деймон, який підбігши до дівчини, схопив її  та відтягнув від машини, яка стрімко неслася. 

— Ти що, геть збожеволіла? — закричав Деймон, міцно стиснувши за талію.

— Авроро, не варто робити дурниць! — схаменувся дідусь Генрі, й також підійшов. 

Дівчина, тяжко дихаючи, поглянула на світлофор. 

«От дурепа!» — накричала сама на себе. 

— Заспокойтеся, обоє! — сказала Аврора, й сіпнулася. — Деймоне, відпусти! 

— Божевільна, ти ще під машину стрибнеш! — фиркнув Деймон. 

— Це ти… божевільний! Забери від мене руки! — почала кричати та вириватися. 

Деймон відпустив Аврору. 

Вона прибрала пасма волосся з обличчя та розвернувшись, разом зі словом «дякую», завдала ляпасу по обличчю Деймона. 

— Авроро? — вигукнув дідусь Генрі. 

Чоловік очманів від такого, а Аврора, помітивши зелене світло, швидко перейшла дорогу та сівши у свою машину, зірвалася з місця. 

— Деймоне, хоча б ти будь розсудливим! — сказав дідусь Генрі. 

Чоловік хмикнув.

— Дідусю, зізнайся, це був ваш план з Фредеріком? Мого батька та матір Аврори ви не могли посватати, тому вирішили це зробити з онуками? 

— Деймоне! — гримнув містер Коллінз. — Не вчи мене жити! Я правда не думав, що Фредерік прийме таке рішення! Але я підтримую його повністю! Ти і Аврора — наше майбутнє, тому припини поводитися, як підліток!

Холодний розрахунок Деймона дав збій.

— Хочеш, щоб я зробив вибір? Добре! — промовив Деймон, й пішов геть. 

Аврора розлюченою повернулася додому та залетівши у свою кімнату, як Фурія, впала на ліжко обличчям у подушку.

— Авроро! Все нормально, люба? — зайшовши у кімнату, занепокоєно запитала Джозет.

— Ні, не все нормально, — пробурмотіла дівчина та піднявшись, обійняла себе руками.

— Хочеш… поговорити? — запитала Джозет.

Аврора захитала головою:

— Ні! Вибач, але я хочу побути на самоті!

Джозет вийшла з кімнати, а дівчина, закутавшись у простирадло, заплющила очі, й прошепотіла:

—  Дідусю, навіщо ти так зробив?

У голові були лише одні негативні думки.

Аврора покрутилася з боку на бік, піднялася з ліжка та пішла у ванну кімнату.

Прийнявши ванну та переодягнувшись, спустилася на перший поверх, й пішла у дідовий кабінет.

Діставши ключі від шафи, взяла статут холдингу та розмістившись зручно у кріслі, почала читати його, намагаючись знайти, чомусь саме у цих документах, відповідь на своє питання.

Й вона знайшла те, що її цікавило…

Третьою особою у зазначеному статуті холдингу зазначалася компанія «Консалтинг», яка мала отримати її частку активів, якщо це не суперечило статуту самого холдингу або заповіту померлого власника активів.

Аврора тяжко зітхнула.​​​​​

Відклавши статут, взяла фото дідуся.

— Тепер все зрозуміло! — у голос сказала. — Інколи варто ще раз перечитати документи, щоб прийшло прозріння! Тільки, що мені тепер із цим робити?