Розділ 9

День був насичений емоціями, тому у кінці робочого дня, Аврора відчула себе вичавленим лимоном, але навіть не дивлячись на втому, все одно затрималася на роботі.

В офісі один за одним виключалися комп’ютери, працівники закривали свої кабінети, й до Аврори заглянула Анастасія.

Дівчина показала на годинник.

— Я ще працюю! — усміхнувшись, сказала.

Настя знизала плечима, й промовила:

— Не затримуйся, сьогодні був тяжкий день!

— Дякую тобі за розуміння та підтримку! — щиро сказала.

— Я не розумію, як містер Коллінз дозволив нам знову повернутися до роботи, — розвела руками. — Едді та Монік щасливі знову працювати з тобою! І я також!

Аврора широко всміхнулася.

— Тепер головне не втратити заданий ритм!

— Ну, через чотири тижні перший етап презентації проєктів. Чесно скажу, не знаю, чи ми встигнемо!

— Як через чотири? — зі здивуванням запитала Аврора.

— А, ти що, не знала? — округлила очі Анастасія.

— Не знала! — відповіла.

Коли Анастасія пішла, Аврора вимкнула комп’ютер, й задумалась: «Деймон не говорив, що через чотири тижні презентація. Хоча, я також про це не запитувала! Знову хочу звинуватити його у всьому?»

В офісі вже було пусто.

Ноги нестерпно гуділи.

Аврора одягнула плащ та взявши сумку, вийшла із кабінету.

Вона хотіла чим скоріше опинитися вдома, тому вже почала злитися від того, що ліфт не їхав.

Почувши кроки, оглянулася.

До неї стрімко наближався Еліот.

Він схопив її за лікоть та потягнув на східці.

— Ти геть збожеволів? — закричала. — Відпусти!

Чоловік міцно тримав за лікоть, й злобно почав говорити, щоб вона навіть і не думала подавати свій проєкт.

Аврора обурилася:

— А ти хто такий, щоб заборонити мені… 

— Якщо ти думаєш, що стрибнула у постіль до Деймона, — перебив, — і тобі все дозволено, ти дуже сильно помиляєшся, пташечко!

— Ти бовдур, Еліоте! — намагаючись вирватися з його рук, закричала.

Двері рипнули, й неочікувано з'явився Деймон.

— Якщо ти ще раз наблизишся до Аврори, я точно спущу тебе зі східців! — гаркнув чоловік, й схопив Еліота за комір сорочки.

Молодший Коллінз вишкірився.

Аврора тримаючись за руку, відступила.

— Братику, не варто так нервувати!

— Деймоне, спусти його зі східців! — викрикнула Аврора.

Деймон зиркнув на дівчину.

— Що ти чекаєш, у тебе є ще один брат! Нормальний брат, а не такий придурок, як цей! — не вгамовувалась дівчина.

— Ви обоє… божевільні! — фиркнув Еліот, й перевівши погляд на Аврору, додав: — Без грошей покійного містера Вільямса, його статусу, ти — ніхто! Простачка!

— Так, пішов геть! — відштовхнувши від себе Еліота, сказав Деймон.

Чоловік, поклавши руки у кишені, хмикнув та спустився донизу.

— Що від тебе хотів Еліот? — насупився.

Аврора зітхнула:

— А ти не говорив, що саме через чотири тижні перший етап подачі проєктів!

— А це так важливо? — наблизившись, запитав. 

— Мабуть, для твого молодшого неадекватного братика важливо!

Деймон поглянув на руку дівчини, й легко доторкнувся.

— Він зробив тобі боляче?

Аврора відвернулася.

— Робочий день вже закінчився, тому — бувай!

Вона хотіла обійти Деймона, але він перегородив їй дорогу.

— Це не важливо! — зітхнувши, сказала. — Я не хочу, щоб через мене у вашій родині був скандал.

Деймон обережно доторкнувся до руки, й підштовхнув Аврору до дверей.

— Не говорити дурниць, — зайшовши у ліфт, сказав чоловік. — Ти моя майбутня дружина, навіть, якщо й фіктивна. Образити тебе я не дам нікому, навіть пришелепуватому братику! Це добре, що я затримався на роботі.

Аврора не очікувала почути такі слова, тим більше від Деймона.

— Дякую! — повернувшись, сказала.

Він кивнув.

На стоянці, крім машини Аврори та Деймона, також була ще машина Еліота.

Дівчина оглянулася, й насупилася.

З офісу вийшов Еліот, й голосно викрикнув:

— Я не хотів тебе образити!

Аврора закотила очі.

— Еліоте — ти нахабний бовдур! — злісно викрикнула, й зупинилася. 

Деймон зітхнув та підійшов до дівчини.