Шлях до її серця

Розділ 15

«…як же обрати, коли серце і розум ведуть свій бій в середині маленького тіла?»

 

Аврора відповіла на поцілунок Деймона. Стримано! Але чоловіку й цього було достатньо, щоб взяти над нею гору. Він повільно відтягнув нижню губу, й ввів свій язик їй за щоку, таким чином пестячи та збуджуючи дівчину легкими рухами, водночас нахиляючи її голову назад. Обоє відчували ніжність, відчуття близькості, сексуальне бажання, нетерпіння та задоволення. Не відриваючи вуста від обличчя Аврори, провів смужку з поцілунків від мочки вух до впадини на шиї, й таким же шляхом повернувся знову до губ.

Вона тихенько застогнала, й Деймон вловив вустами чуттєвий, такий бажаний стогін.

Як би вони не хотіли відірватися один від одного, але годинник стукав, й потрібно було їхати на роботу.

— Авроро, щоб не трапилося, і кого б ти біля мене не бачила, але прошу, довіряй мені, — цілуючи її обличчя, прошепотів.

Вона кивнула.

— Вибач, за мою… недовіру! — зітхнула, й опустила вії.

— Не просити вибачення, кошеня! — потерся своїм носом об її ніс. — Все приходить з часом, й довіра також!

Аврора щиро всміхнулася. Поряд із Деймоном, вона відчувала себе, як оголений нерв. Кожна частинка тіла бажала його, хоча розум твердив «не закохуйся!». Його дотики були такими бажаними, й дражливими одночасно.

Вона тонула в кожному моменті поряд з ним. Це дурманило розум, й бентежило тіло. Весь світ, ніби переставав існувати. Це було щось на грані здорового глузду та задоволення. Не було ні до, ні після, а залишалася лише мить близькості.

Але час було повертатися у реальність!

Деймон швидко поцілував, й зітхнувши, відсторонився та завів двигун. Аврора голосно видихнула. Торкнувшись пальчиками вуста, відчула його тепло та смак, який залишився на губах.

Деймон зиркнув, й всміхнувся. Цей невинний та милий жест не пройшов повз нього. Він помічав усе! Й те, як вона бентежилась, ревнувала, намагалася протистояти йому, усилювало почуття та бажання.

 

Години до обіду йшли повільно, ніби час зупинився ще вранці. Аврора була не зібраною, весь час відволікалася від роботи, й це помітила Анастасія та Монік. Дівчата переглянулися, й всміхнувшись, запропонували відкласти роботу.

У коридорі Аврора зіштовхнулася з Мішель.

— Привіт! Якщо ти пам’ятаєш, у нас в суботу зустріч одногрупників! Це тобі запрошення! — простягнула листівку.

— Дякую, я зовсім забула!

Мішель посміхнулася.

— Запрошення, на прізвище Джонс-Вільямс! Чи потрібно було зробити на інше… прізвище!

— Дякую, Мішель!

Вона обійшла дівчину, але та схопила її за лікоть, й прошепотіла:

— На весілля хоча б запросиш?

— На весіллі буде Еліот! Запитай у нього! Можливо станеш його супроводом!

Повернувшись у кабінет, поклала запрошення на стіл. Через декілька хвилин зайшов Деймон. Чоловік поглянув на запрошення, й вигнув брови.

Аврора прослідкувала за його поглядом, й всміхнувшись, промовила:

— Зустріч одногрупників!

Він поглянув з-під лоба, й серйозним тоном, промовив:

— Сподіваюсь, причини для ревнощів не буде!

Вона голосно засміялася, й піднявшись, повільно обійшла стіл.

— Шлюб за домовленістю! Ревнощі! Гм… що ж буде далі? — підморгнула.

Деймон одним кроком подолав між ними відстань, й притиснувши до себе, миттєво накрив її вуста.

— Кхм…

Деймон неохоче озирнувся. У дверях стояв Майкл із кавою в руках. Аврора поглянула через його плече.

— Вибачте, що потурбував, але є розмова, Деймоне!

— Брате, ми збиралися на обід, й ти дійсно не вчасно прийшов!

— Ну, що ж, я тоді поїду з вами!

— Ти серйозно? — нахмурився.

Аврора всміхнулася, й провівши рукою по його плечу, заспокоїла одним дотиком.

Майкл прискіпливо їх оглянув. Він не міг зрозуміти — це лише вистава, чи у Деймона та Аврори дійсно є почуття?

 

Біля ліфта вони зустріли Анастасію. Побачивши її, Майкл широко всміхнувся, й оглянув дівчину з голови до ніг.

— Тримайте свою каву, містере Коллінзе, будь ласка, якомога далі від мене! — від прямого погляду чоловіка, знітилася, але намагалася удати, що їй байдуже.

— Мені дійсно шкода за вашу зіпсовану сукню, — надпив каву, й підморгнув.

— Зіпсовану сорочку! — вигнула брови.

— Анастасіє, я можу загладити свою провину, лише скажіть, як?

Настя легко всміхнулася, й захитала головою.

— У вас чарівна усмішка! — не відводячи погляду, додав.

Аврора з Деймоном переглянулися, й коли ліфт приїхав на їхній поверх, всі зайшли.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше