Розділ 17.1

Аврора сиділа у саду в альтанці закутана у плед, й поклавши каблучку на стіл, задумалася. Вона навіть не почула, як до неї хтось підійшов.

— Мила, до тебе… прийшла гостя!

Вона озирнулася. Поряд із Джозет стояла Лорен.

— Навіщо ви приїхали?

Жінка поглянула на каблучку, й зітхнула.

— Виправити свою помилку! Попросити вибачення…

Аврора захитала головою, й перебила її:

— Вибачення? — піднялася з місця, й скривилася. — За те, що ваш план помсти зруйнував мені життя? За те, що ваш син Деймон розбив моє серце?

— Так! — твердо сказала, й стиснула край сумки.

— Насправді, вам немає за що перепрошувати, Лорен, — прошепотіла, й опустила вії. — Це в мені говорила образа. Не знаю, що мені робити далі. Я заплуталась, — зітхнула.

— Я, як ніхто розумію твої почуття, Авроро!

— Ні! — захитала головою. — Це зовсім інше! Деймон брехав про заповіт дідуся, але… я не можу зрозуміти, що можливо, дійсно так треба було!

По щоках Аврори потекли сльози.

Джозет зітхнула, й промовила:

— Залишу вас. Якщо потрібна буду, то я на кухні.

— Я егоїстка, яка думає лише про свої почуття, але не можу… не можу вибачити йому!

Здавалося, що ще трішки, й у Аврори знову розпочнеться істерика. Лорен наблизилась до дівчини, й обійняла. Вона не очікувала такого, але схиливши голову на плече, не стримувала більше сліз.

Сидячи в альтанці, із запашним мелісовим чаєм, Аврора дізналася всю життєву історію Лорен: про зраду чоловіка, суд, втечу, божевілля, яке пережила, про промінчик світла у її житті, яким став Деймон, про сльози відчаю, коли не могла обійняти другого сина Майкла, про відносини з родиною Вільямс та сходження на олімп бізнесу. Також Аврора більше дізналася про самого Деймона, ті моменти, які вона не знала: чим він захоплювався у підлітковому віці, які були емоції, коли дізнався про Майкла, як він заперечував проти заповіту її дідуся та намагався знайти інший вихід, але зрештою Фредерік, й сама Лорен наполягли саме на таких умовах.

Після розмови з жінкою, вона повернулася у свою кімнату, й ходила по ній туди-сюди, ніби примара. Душевний біль мучить більше, ніж фізичний?!
Аврора дістала із шафи весільну сукню. Деякий час думала, що їй робити з нею? Покрутивши перстень на руці, який так і не змогла викинути, взяла ножиці, й порізавши сукню, викинула її.

Вона більше не хотіла бачити саме цю сукню! Вона не королева! Вона відчувала себе зламаною лялькою! Шкода, що так не можна викинути біль зі свого серця…

Аврора сиділа у кабінеті містера Генрі, й ледве стримувала себе, щоб не наговорити зайвого дідусеві. Вона принесла йому проєкт шотландського готелю на затвердження.

— Деймон переглянув його?

— Ні! — не дивлячись на дідуся, сухо відповіла.

— Авроро, що між вами знову трапилось?

Вона глибоко вдихнула, й стиснула вуста.

— Не хвилюйтеся, ми розпишемося, але церемонії не буде!

— Як… не буде?

Аврора нахмурилася, й поглянула на Генрі.

— Шлюб за домовленістю! Все буде, проте не буде ніякої церемонії! Ніякої весільної сукні, квітів, гостей та фото на пам’ять! Розпишемося, розблокуєте дідусеві активи, а я буду займатися шотландським готелем! На цьому все!

Вона всіляко намагалася уникати Деймона, й інстинктивно боялась залишатися з ним наодинці, адже серце, попри біль та смуток, все одно тягнулось до чоловіка.

Перебуваючи у своїх думах, вийшла з ліфта, й зіштовхнулася з Деймоном. Здригнулася, й відступивши на крок, вперлася спиною об дверцята ліфта.
Деймон стиснув вуста, й наблизившись, обійняв її за спину та потягнув до себе.

Аврора швидко закліпала та озирнувшись, відійшла, адже деякі працівники через неї не могли зайти у ліфт.

— Дякую, — опустивши вії, пробурмотіла та скинула його руку зі спини.

Оминувши чоловіка, направилася у свій кабінет. Їй хотілося плакати через почуття, й він, ніби навмисно, відчуваючи її емоції, з'явився на порозі кабінету. Аврора зіскочила зі свого місця, й закусила нижню губу. Хотіла вигнати його, накричати, але всі слова, ніби застрягли у горлі, й не змогла навіть щось промовити, просто стояла на місці, як вкопана.

Деймон повільно зайшов, й закрив за собою двері… на замок.

— Ти… навіщо прийшов? — відчуваючи тремор по всьому тілу, стиснула кулаки.

— Розумію, що тобі боляче, й це моя провина! — зітхнув.

Аврора видала смішок, а потім почала істерично сміятись. Деймон насупився.

— Боляче? — знизала плечима. — Це ж лише шлюб за домовленістю! Ніяких почуттів! Адже ти так раніше… думав, коли погоджувався на умови мого дідуся?

Чоловік глибоко вдихнув, й поглянувши на неї з-під лоба, обійшов стіл та схопив Аврору за спину.

— Так, ніяких почуттів! — промовив у вуста.